Мрія на коні

Розділ 29

  Чим ближче ми під’їжджали додому, тим сильніше я хвилювалась. Як буде з дядьком? Руслан, помітивши, почав мене заспокоювати:

̶  Знаєш, відколи ти поїхала, батько трохи змінився. Особливо, коли приїхала Алла з грошима на операцію, які ти заробила. Твоя мати показала йому фото, де ви в Німеччині прибираєте, розказала про гроші. Це справило на нього враження. Та й Настя...

̶  А, що Настя? — питаю, не розуміючи до чого тут вона. Брат загадково посміхнувся і сказав:

̶  Побачиш. Чого хотіла, те й має. Батько такий злий на неї, як біс.

  Я зрозуміла в чому справа, як тільки ввійшла в дім і побачила Настю. Її фігура, що і раніше не була худенька, тепер геть розпливлась, особливо в області живота. Що? Невже це те, про що я подумала?

  Зустріч наша, як я й очікувала, була холодна. Настя зміряла мене сердитим поглядом і буркнула привіт. Я посміхнулась і заговорила:

̶  Привіт. Як у вас справи? Є якісь новини?

̶  Є. В нас з Артемом скоро весілля, — гордо відказала дівчина.

̶  Вітаю! Коли? — я зрозуміла, що моя здогадка правдива.

̶  Як тільки твоя мама очухається після операції. Степан наполягає, щоб ми почекати, — оце вже цікаво. Дядько таки змінився. Я пішла в свою кімнату.

  Невдовзі, спустившись на кухню, побачила там дядька Степана. Він сидів сам за столом і пив щось дороге і міцне. Я в таких напоях не розуміюся, бо ніколи не пробувала нічого міцнішого за лемончело. За вікном вже темно. Він вдивлявся в склянку при тьмяному світлі маленького нічника, що горів у протилежному куті кухні. Підняв на мене затуманений погляд, подумав хвилю, а тоді почав говорити:

̶  Знаєш, Мілано, якби раніше мені хтось сказав, що моя племінниця буде настільки схожою до мого брата, якого навіть не бачила, я б не повірив. Ти, як і він, принципово робиш те, що вважаєш за правильне. Не слухаєш порадників, хоч під натиском. Він оженився на твоїй матері, хоч всі йому казали, що це божевілля. Міг мати будь-яку красуню, яку б захотів, а він вибрав жінку з хворою дитиною. І не пошкодував. Так і ти. Не послухала мене, зробила по-своєму. А тепер стало очевидно, що й правильно. Артем робив тобі пропозицію, а в той час спав з Настею. Тепер вона вагітна. Я думав, що роблю добре, змушуючи тебе вийти за нього. Шантажував тебе здоров’ям матері. А ти виявилась мудріша, — він говорив так сумно, глухо, наче на сповіді. Не знаю, що то за напій у його склянці, але  схоже на якийсь еліксир правди. Не очікувала від дядька такої відвертості.

̶  Я вирішив, що сам оплачу операцію Віри. Вона заслужила. Виховала гідних дітей. Не те, що моя Рая. А твої гроші ще тобі знадобляться, — я шокованою похитала головою, він пильно глянув і сказав:

̶  Якщо хочеш, залишайся. Не їдь більше нікуди. Тут будеш працювати. Щось знайдемо, — я вражено подякувала. Оце поворот…

  Наступного дня мамі зробили операцію. Кілька годин ми з сестрою тремтіли від хвилювання під дверима операційної. Нарешті вийшов хірург. Сказав, що все пройшло добре. Яке ж полегшення!

  З кожним днем мамі ставало все краще. Лікарі запевняли, що організм добре справляється, що є всі шанси на успіх. Ми всі дуже раділи. Дядько стримав своє слово, оплатив все лікування. Навіть не знаю, що так сильно на нього вплинуло.

  Я поїхала додому хоч на день, з мамою лишилась Міра. Нарешті змогла побачитися з Аллою. Як же я скучила за своєю подругою! Хоча ми часто говорили по телефону, але, все одно, мені її дуже бракувало. Ми сиділи в кафе і розмовляли. Раптом, як навмисне, зайшов Артем. Побачив нас і, як завжди, безцеремонно підсів за наш стіл. Як ні в чому не бувало, почав розмову:

̶  Дівчата, яка несподіванка. Радий бачити! — ми витріщилися на нього, як на ненормального. Я не витримала і саркастично привітала його з майбутнім одруженням і батьківством. Тут він зніяковів:

̶  Дякую... Мілан... Ти не думай, що я такий… Я не планував тебе дурити... Просто... Настя, вона сама мене звабила, я нічого такого не хотів, — як жалюгідно виглядало це його виправдовування. Ми з подругою переглянулись і я відповіла:

̶  Не треба, Артеме, не пояснюй нічого. Зрештою, все вийшло на краще. Ви підходите одне одному, — він побачив сарказм в моїх словах, скривився. Я сказала:

̶  А тепер, вибач, але в нас тут дівчача розмова, тому бувай!

̶  Всього доброго вам! — Артем пішов ображений. В той момент мені навіть трошки шкода його стало. Але, нічого, переживе.

  Він пересів за інший столик і замовив собі горілки і закуску. Ми почали далі гомоніти про своє, коли в мене задзвонив телефон. Це був Марк, управляючий готелем в Німеччині. Ми почали говорити на англійській, а потім він навмисне, щоб перевірити, чи не забула я, перейшов на німецьку. Не скажу, що було легко, але ми нормально порозумілися. Він сказав, що тих бандитів піймали. І Мілену теж. Вияснилось, що вона позичила велику суму в якогось ділка, з яким мав справи її брат. А потім не віддала. Вони вирішили знайти її і змусити відпрацювати борг в борделі. А вона виявилась хитра. Довго ховалась від них, а потім, при нагоді підставила мене. Марк сказав, що небезпеки вже нема, бандитів посадили, в них там гріхів назбиралося море. Запрошував нас приїжджати знову на роботу. Я подякувала, сказала, що подзвоню, якщо надумаємо.

  Коли я поклала слухавку, мимоволі кинула погляд на Артема. Він сидів і дірявив мене шокованим поглядом. Потім крутнув головою, наче відганяючи видіння. Налив собі ще і залпом випив. Видно було, що йому дуже погано. Потім він пішов.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше