Розділ 38

   Чудовий день. Вранці ми всі четверо поснідали разом. А потім Моніка відпустила мене гуляти з Камільом. У неї концерт запланований на 19 годину, тому я отримала свободу до 17:00.

  Щоб побачити Париж, звісно, мало одного дня. А мені страшенно хотілося якнайбільше всього встигнути. Вирішили пройтися по Єлисейських полях до Тріумфальної арки. Звідти відкривається неймовірний вид на місто. Може навіть кращий, ніж з Ейфелевої вежі. А людей тут менше. Потім ми ще прогулялися мостом Олександра третього. Ніколи не бачила настільки вишуканого мосту. Дуже красиво. І вид на Ейфелеву вежу з нього просто чудовий. Наробили фото. Зголоднівши, зайшли в дуже затишний ресторан французької кухні. Я постаралася не звертати уваги на ціни, а радіти товариством хлопця. Нам принесли меню і я, роздивляючись пропозиції, запитала Каміля:

̶  Ти пробував щось таке... Жаб’ячі лапки, наприклад, чи равликів? – настрій в мене був грайливий.

̶  Ні, але може варто спробувати? — засміявся.

̶  Ти перший, згода? — ми обоє засміялися.

̶  Добре. Тоді жаб’ячі лапки, бачу тут готують. А ти? — сміливо запропонував хлопець. Я сміючись, сказала:

̶  Якщо ти не вмреш, то і я спробую, — він ледь стримав регіт, але таки замовив. А я взяла собі цибулевий суп і грінки з паштетом. Поки ми чекали їжу, Каміль запитав, лукаво дивлячись на мене:

̶  Пам’ятаєш, як ти назвала мене, коли ми знайомилися? — я почервоніла, згадуючи ту кумедну ситуацію.

̶  Так.

̶  Чому ти назвала мене тим іменем? — Я засоромлено зізналась:

̶  Бо ти схожий на нього.

̶  На того індійського актора і танцівника? Я потім навмисне шукав його в мережі. Та він суперзірка!

̶  Так. А ти такий же привабливий. От тільки ще не знаю, чи класно танцюєш, — сміюся.

̶  Ого! Я такий привабливий? Круто! А потанцювати якось знайдемо нагоду. Оціниш. То ти вже тоді вважала мене таким спокусливим?

̶  Ні, раніше, — зізнаюся, червоніючи.

̶  Коли раніше, ми ж тоді вперше побачилися?

̶  Ні. Я бачила тебе перед тим, — далі я розказала йому, як вперше побачила його біля квіткового магазину і, що відчула тоді.

̶  Он як? Якби ж я тоді знав, що на мене задивляється така чудова дівчина, то пішов би з тими квітами просто до тебе.

̶  Справді?

̶  Звісно. Мілано, зізнаюсь тобі, відколи я вперше побачив тебе, не переставав про тебе думати. Та й, коли тільки Роберт розказував про тебе, я вже йому заздрив. Ти незвичайна дівчина. Тому, як тільки я зрозумів, що в тебе з моїм другом немає нічого серйозного, відразу почав діяти, — я посміхнулась. Приємно, що задля мене, він так швидко покинув ту барбі і не побоявся гніву друга. Але, вони, мабуть вже навчилися добре розуміти один одного.

̶  Я так само. Ти сподобався мені з першого погляду, але я була впевнена, що ти і не глянеш на мене.

̶  Чому це? Люба, мені байдуже звідки ти, чи якого соціального статусу. Ти чудова людина і красуня. Цього достатньо, — так ми ще довго розмовляли, потім їли. Насміялися з тих жаб’ячих лапок. Каміль таки мужньо їх з’їв, і навіть я спробувала. Схоже на курку. Потім ще щось замовляли. Їли. Пили вино.

  Ми вийшли з ресторану і ще трохи прогулялися, тримаючись за руки, вуличками у кварталі Монмартр. Натрапили на художників, що малювали портрети і інші картини просто на вулиці. Каміль захотів замовити мій портрет, але я переконала його, що краще намалювати нас разом. Так і зробили. Правда, сидіти довелося довгенько. І трохи холодно. Але ми розмовляли, жартували, так, що не було нудно. Тільки художник раз-у-раз нагадував, щоб ми не сміялися і не дивилися одне на одного. Вийшов дуже гарний портрет, як за такий, порівняно, недовгий час. Каміль виклав за нього кругленьку суму, але радів, як дитина.

  Сиділи на лавочці у спокійному сквері, куди забрели, ідучи навмання. Якось розмова зайшла про вчорашній вечір і Каміль таки зачепив тему, якої я найбільше боялась. Він обняв мене за плечі і запитав, заглядаючи в очі:

̶  То що ти хотіла мені сказати вчора? Ти казала, що пізніше про це поговоримо, — я почервоніла і опустилася очі. — Що таке? Чому ти так соромишся? — він посміхався, намагаючись заглянути мені в очі. А я боялась сказати те, що вважала за необхідне сказати. Краще нехай дізнається зараз і вирішить, що робити, ніж, коли все зайде ще далі. Я довго мовчала, врешті наважилась і почала:

̶  Камілю, це про... Близькі стосунки. Я... Скажу тобі чесно, я хочу, щоб ти розумів, з ким зустрічаєшся, — хлопець зацікавлено слухав, а я насилу видушила з себе:

̶  Я вірю, що буду щаслива, тільки, коли буду жити по заповідях Бога. І так зможу уникнути багатьох проблем. Я вирішила, що хочу пережити справжню першу шлюбну ніч. Тому... Я ще ні з ким не була близька... І… Хоча ти неймовірно спокусливий, дуже мені подобаєшся, я не зміню своє рішення. Тож... Якщо ти розраховуєш на секс найближчим часом, то тобі доведеться шукати іншу дівчину, — ху-х! Сказала. Я страшенно переживала за його реакцію, щоки аж горіли. А Каміль якийсь час здивовано дивився на мене, як на прибульця з іншої планети, а тоді сказав:

̶  Ти серйозно? Я думав таких дівчат вже не буває, — він покрутив головою  — Ну-й-ну... Ти дивуєш мене чимраз більше. Я підозрював щось таке, але... Навіть не знаю, що сказати...