Розділ 39

  Наступний тиждень минув досить спокійно. Якщо не враховувати того, що я постійно боялась дзвінка Каміля, який скаже, що подумав і вирішив не витрачати часу на таку дивачку, як я. Але, нічого такого він не сказав. Ми мали кілька недовгих розмов, але не торкалися інтимної теми.

  В суботу, коли Моніка дала мені вихідний, я пішла в кафе з подругою. Еля була дуже рада мене бачити, порозказувала мені багато цікавого. Виявилось, що вона змінила місце роботи і тепер дуже задоволена. Розпитувала мене і, неминуче, розмова зайшла про мій зв’язок зі знаменитою родиною. Я тільки сказала їй, що мені подобається там працювати, мила дівчинка, цікаві подорожі. Вона тактовно не витягувала з мене брудних подробиць, хоч і видно було, що їй цікаво.

  Ми сиділи в кафе, де столики були відділені один від одного чимось на зразок балдахіну з кольорових шнурків, оригінальний дизайн. Під сусіднім балдахіном сиділи якісь дівчата. Коли Еля відійшла в туалет, я мимоволі прислухалась, про що говорять за сусіднім столом подружки. Виявилось дуже цікаво. Одна з них сказала:

̶  А знаєте, що наша принцеса знову дихає вогнем? Сердита, як пантера.

̶  Ні, а, що сталося? — запитала інша.

̶  Що? Та той красунчик, Каміль, на якому вона зациклилась, мало того, що не повернувся до неї, він знову помирився з тою гувернанткою з України. Я сама бачила фото в інтернет-газеті, де він з нею в Парижі, на концерті сестри. Між іншим, дуже гарна пара. Тільки, заради всього святого, хоч не скажіть їй, що я так говорила, — дівчина розказувала впівголоса, наче боячись когось. Тоді третя сказала:

̶  Так, я аж боюсь подумати, що  вона зробить цього разу. Пам’ятаєте, як вона колись казала, що її не можливо покинути, а, якщо якийсь нахаба таки зважиться, то вона йому влаштує таке, що й стара баба на нього не подивиться?

̶  Так, пам’ятаю. Вона була така впевнена, що тільки сама може кидати чоловіків, а її ніхто таку красуню не залишить. А той посмів, та ще й заради кого?

̶  Так. Її ще гірше розізлило, що та його нова пасія навіть не модель, чи якась знаменитість, а проста нянька. Якщо чесно, мене б таке теж зачепило, — сказала весело.

̶  Я чула, що вона раніше працювала в салоні краси.

̶  Так, я теж. Бідна дівчина, ох і дістанеться їй! — дівчата засміялися. Їм весело перемивати кісточки. А мені раптом стало не до сміху.

  Що робити? От маєш, хотіла красеня, тепер з проблем не вилізеш. Господи! І навіщо я влізла між тих багачів? Треба було шукати якось простого хлопця, до якого не стоїть черга на все готових моделей. Але... Про, що я? Ще ж не відомо, чи Каміль сам мене не покине і без допомоги Гонорати. Коли Еля повернулась, я мала такий блідий вигляд, що та здивувалася. Ми посиділи, поки не пішли ті панянки. Не хотілося показуватись їм на очі.

  Я чомусь не розказала нічого Камілю про те, що почула в кафе. А даремно.

  В неділю Каміль знову запросив мене на прогулянку верхи. Каталися недовго, бо було досить холодно і падав мокрий сніг. Ми заховалися від нього в кабінеті Каміля. Там виявилось дуже затишно, гарно. Досить простора кімната з масивним дерев’яним столом, високим кріслом на коліщатах і  цікавим диванчиком в куті. В іншому куті стоїть велика шафа, в якій за склом повно різних нагород і кубків, більшість з яких підписані «Каміль Дужек». Ого! Мій хлопець чемпіон. Стільки нагород! Що ж, я не здивована. Ще тут багато фото, на яких Каміль і інші з конями, на конях. А на одній фотці мій безстрашний лицар сидить на коні, який став на диби і ірже. Круто! Я мімікою виразила своє захоплення, поглянувши на хлопця. Каміль стояв в мене за спиною і гордо посміхався, обіймаючи мене, коли я роздивлялася його трофеї. Потім дістав з шафи, ціла нижня полиця якої заставлена різними напоями, якусь невелику пляшку і запропонував зігрітися. Я погодилась:

̶  Тільки, якщо трошки, — він хитро посміхнувся, а тоді поналивав нам обом по пів бокала якогось коричневого напою. Ми сіли на пухкий диванчик і випили по ковточку. Я глянула на хлопця, він чекав моєї реакції, кивком голови запитав, як мені.

̶  У-у-у, смачно. Що це? — напій був не дуже міцний, але моментально зігрівав. Стало так добре, тепло.

̶  Це такий бальзам, особливий. Мій знайомий робить, — підморгнув мені і сказав:

 — Додає сміливості... — я засміялась:

̶  Камілю... Ти на що натякаєш?

̶  Ну... Знаєш, я думав про те, що ти сказала тоді, в Парижі, — я завмерла в очікуванні.

̶  Я не розумію тебе... Ти ж зовсім не схожа на дуже релігійну... Чому так? Ти чогось боїшся? — він говорив дуже м’яко, спокійно. Без насмішки. Це додало мені сміливості.

̶  Так і є, Камілю, я далека від того, щоб бути монашкою. Але я вірю, що є Бог, який поганого не порадить. Зрозумій правильно, я не якась черства, чи фанатична. Ні. Мені хочеться цього так само, як всім нормальним людям. Але я хочу, щоб все було правильно, щоб ніякий страх за майбутнє не отруював радість.

̶  Чого саме ти боїшся? – я опустила голову і пробубніла:

̶  Знаєш, мою маму покинув хлопець, коли вона була вагітна моєю сестрою, — важко обговорювати таку тему.

̶  Зрозуміло. І ти тепер боїшся, що з тобою трапиться щось подібне? Думаєш, що всі чоловіки ненадійні?

̶  Ні, я так не думаю. Я знаю, що ти б так не зробив. Чомусь вірю в це.