Розділ 42

  В кого яке улюблене свято? В мене — коли бачу дорогу людину, за якою скучила. Це така радість, що не передати. Чомусь для мене завжди було важливе регулярне спілкування з близькими. Дехто задовільняється тим, що знає — вони є, і цього досить. Але для мене немислимо довго не говорити з мамою, сестрою, чи подругою. Це помагає почуватися любимою, дарує спокій. Це в мене від мами. Вона в нас така, не може, як день-два не почує мого голосу. І я так. Дуже сумую за близькими. Недавно сказала про це Камілю. Він застав мене, коли я слухала пісні Винника. А перед тим, Тарабарової. Коли живеш на чужині, рідне слово, знайома пісня, фільм сприймаються по-особливому. Мій турботливий хлопець, хоч навряд чи може мене зрозуміти, але поспівчував.

  Я вже трошки краще почуваюся, можу без допомоги зайти в другий кінець коридору і назад. Висип потроху зникає, що невимовно мене тішить. Зробила свій «марафон» туди і назад, а тепер сиджу геть змучена на ліжку. Стук в двері, кажу, можна.

  Зайшла моя Алла!!! А-а-а, яка я рада! Забувши про слабість, зірвалася з ліжка і побігла до моєї дорогенької, яка широко всміхалася. Ми довго обнімалися, емоційно віталися. Який сюрприз! А ще вчора говорили по телефону і не обмовилась ні словечком. Партизанка!

̶  А ти маєш не такий вже й поганий вигляд! Тільки схудла трохи, — потішила мене Алла.

̶  Дякую. А ти просто красуня, розквітаєш з кожним днем.

̶  Дякую. Я не втрималась і приперла до тебе.

̶  Супер! Це найкращий подарунок, який ти могла б мені зробити, — подруга загадково поглянула на мене, а тоді каже:

̶  Ну, взагалі то це не тільки моя заслуга. Це твій хлопець організував тобі такий подарунок...

̶  Що!? Каміль тебе запросив?

̶  Так. Я й сама хотіла, але не знала, чи можна, ти ж не живеш в своєму домі, а господарі... Ну, ти розумієш. А тут Каміль дзвонить, каже приїжджай, будеш у моєї мами, відвідаєш Мілану. То я на радощах і поскакала.

̶ Я шокована! Він не перестає мене дивувати, вгадує мої бажання. Це неймовірно! — Алла підморгнула мені і каже:

̶  Ну, розказуй, що у вас? Все так серйозно?

̶  Як би ж я знала, дорогенька, — я трохи зніяковіла. Що їй казати? Сама не знаю.

̶  Зрозуміло. Ти, як завжди, не віриш, що з тобою може статися щось хороше. Звикла, що все важко. Але ж, люба, деколи мрії збуваються, ти сама казала. — з посмішкою переконує мене.

̶  Так, от бачиш, як збуваються, — показую на свою лікарняну сорочку і висип.

̶  Та це, не біда, все минеться, — невиправна оптимістка ця моя подруга. Ото пощастило.

  Ми радісно балакали про все на світі. Алла дала мені гостинці від мами. Мої улюблені цукерки «Зоряне сяйво», «Ліщина», на які я й Івону підсадила, коли привезла їй з України. Доведеться ділитися. Як же приємно! Наче дотик рідної людини. Невдовзі прийшов Каміль. Дуже зрадів, коли побачив в якому я захваті від сюрпризу. Я почала дякувати:

̶  Ти й не уявляєш, який чудовий це для мене подарунок. Дякую тобі, золотко! — хлопець лукаво підморгнув. Каже:

̶  Тепер самим дякую не відбудешся... — я засоромилась, почервоніла. А він продовжив:

̶  В мене є деякі плани, мусиш мене послухатися.

̶  І, що ж це? — я трохи хвилююся, чи не надумав він...

̶  До речі, хороша новина — завтра тебе випишуть. Лікар каже, що далі можна лікуватися і вдома, — я зраділа. Страшенно не люблю лікарні.

̶  Ура! Як я вже хочу додому. Хоча, якщо чесно, не знаю тепер, де мій дім... — Каміль посміхнувся мені:

̶   Там, де дорогі люди, там і є рідний дім. В тебе тепер він не один, я маю рацію?

̶  Так, це точно. Тепер в мене дві сім’ї, — хлопець дуже щиро тішився, а тоді розказав:

̶  Отже, завтра заберемо тебе додому, а післязавтра... Маю одну ідею, сподіваюсь вам сподобається, — ми переглянулись з Аллою і дночасно закивали головами на знак згоди.

̶  От і добре. Потім все розкажу.

   Субота. Зранку Каміль написав, щоб ми вдягнулись у щось зручне, взяли купальники і хороший настрій. Він приїде по нас о 10 годині. Ну супер! Купальник. Я і раніше не дуже впевнено почувалась, а тепер, коли ще де-не-де є сліди висипу... Але, була-не-була. Він мене і в гіршому вигляді бачив. Моніка люб’язно дозволила, щоб Алла пожила у них. Не хотіла позбавляти мене радості побути більше з подругою. Вирішили, що з понеділка я вже приступлю до роботи, а поки що, відпочинок.

   Мій любий привіз нас до себе додому. Я й не помітила, коли почала називати його «мій». Та, чи мій він? Хочеться вірити. Тепер скрізь з нами їздить охоронець. Тобто, з Камільом, бо я ще ніде не була після лікарні. Алла приємно вражена красою будинку. Але, судячи з того, як вона засяяла, коли побачила авто, яке ми застали на подвір’ї, це її більше потішило. Впізнали сірий Субурбан Роберта. Я підморгнула подрузі. А вона запитально глянула на мене, наче питала, чи я не проти. Ну, звісно, я тільки за. Тепер для мене не існує інших чоловіків, окрім Каміля. Я моментально намалювала в уяві картину, де ми з Камільом, а Алла з Робертом. Ото було б чудово.

̶  Дівчатка, ласкаво прошу до мого дому! — бадьоро промовив Каміль. — Пропоную для початку погостювати у вітальні, а потім підемо в басейн і в  сауну.