Розділ 46

   Моє здоров’я вже зовсім відновилося. На щастя, від того кошмарного висипу не залишилось і сліду. Тільки неприємні спогади. Ми з Аллою запакували всі свої речі у валізи і поїхали на вокзал. Водій завіз нас, поміг занести валізи і поїхав. Інший охоронець сів у наш вагон. Ми поїхали потягом до Львова. Тобто, Алла поїхала. А я вийшла через дві зупинки. Там мене зустрів водій і завіз додому до пані Данусі. Ввесь час, поки їхали на вокзал ми слідкували, чи не відстає наш «хвіст». Найманець Гонорати постійно слідкує за мною і Камільом. Тож ми скористалися цим.

  Того ж вечора в пресі з’явилось повідомлення про те, що Каміль порвав зі своєю українською дівчиною і та (тобто я) повернулась додому. План спрацював.

  Я почала жити в батьків мого коханого і постаралась зробити вигляд, що мене нема. Цим ми хотіли  виграти трохи часу, поки детектив збере більше доказів проти Гонорати. І їх виявилось достатньо. Моніка взяла відпустку і повезла доньку на відпочинок, щоб не шукати нову няню і щоб мала трохи відвикала від батька. Вони планували розлучитися вже скоро.

  Вечір. Сиджу в тій же кімнаті, де жила, коли тільки приїхала в Польщу. В мільйонний раз розглядаю перстень, що подарував Каміль. Який же він гарний! Так хочеться показати всім. А тримаю в сумочці з документами. Чому все так складно?

 Дзвонить телефон. Швидко ховаю коштовність і відповідаю.

̶  Привіт, Мілано, — Артем, тільки голос якийсь дивний, сонний, чи п’яний.

 ̶  Привіт.

̶  Міланочко, якби ж ти знала, як мені погано... — не схоже на щасливого, щойно одруженого чоловіка. Здається, зараз заплаче.

̶  Що таке, Артеме? Як медовий місяць? — питаю, сміючись.

̶  Ти смієшся з мене? Який медовий місяць, я й дивитися не хочу на ту капризну товстуху. Моє життя зіпсовано, Мілано! – мало не плаче в трубку новоспечений сім’янин. Я не знала, що й сказати. Оце так…

̶  Артеме, ти чого, може не все так погано? Настя ж любить тебе.

̶  Що? Не говори дурниць. Вона тільки піццу і булочки любить. Сидить цілими днями дома, дивиться телевізор і щось жує. А, ще стогне як їй важко. Мілано, приїдь до мене... — геть здурів? Ага, вже побігла. Мабуть, почав пиячити. От і верзе казна-що.

̶  Артеме, все буде добре. Заспокойся і займися роботою. Не пияч і не жалій себе. Роби щось нормальне. Звикнеш.

̶  Легко тобі казати... А в тебе там, що? Є хтось? Ну, ясно, ти, певно знайшла там якогось багатія, так? Так я і думав. Ти не кохання хотіла, а боялась продешевити. Знала, що можеш продати себе дорожче! — це вже занадто. Я закипіла. От хам! А я ще жаліла його.

̶  Пішов ти, знаєш куди?! Не дзвони мені більше! Тішся своєю Настею двоспальною, а до мене не лізь! — я вимкнула виклик. В той момент в мої двері постукав хтось. Я сказала: «можна.» Зайшов Каміль і застав мене  сердиту з телефоном в руках. Дзвінок пролунав знову. Я скинула. Каміль підозріло глянув на мене. Артем  знову дзвонить. Я знову відхилила.

̶ Хто це? — не витримав хлопець. Телефон знов заграв, я його зовсім вимкнула.

̶  Та... Це, так, один знайомий, не зважай.

̶  Наскільки знайомий? — ревнивий Каміль почав показувати свій не найкращий бік. Я вже знаю, що його краще не провокувати. Але, що казати? Без поняття. Я завагалась.

̶ Ти щось приховуєш від мене? — голос мого коханого став різким. Я вирішила, що найкраще розказати правду, інакше лихо буде.

̶  Хочеш знати правду? Це довга історія... — мій голос трохи тремтить. Як він сприйме? Хлопець сів біля мене з рішучим виглядом і строго сказав:

̶  Розказуй, — мене це зачепило. Я опустила очі і глибоко зітхнула.

̶  Камілю, мені дуже неприємно, коли ти говориш зі мною таким тоном. Я не заслужила... — він трохи зм’як. Взяв мене за руку і сказав:

̶  Вибач, я... Просто я… Не можу бути спокійним, коли хтось зазіхає на те, що мені найдорожче, на тебе, — я посміхнулась.

̶ Тобі нема чого переживати. Я кохаю тебе, більше жоден чоловік мене не цікавить. А це... Це просто голос з минулого.

̶  Розкажеш? — це вже звучало, як просьба, а не як наказ. Я розказала йому, як дядько поставив мені умову, що дасть грошей на операцію, коли я вийду за Артема. Як я покинула все і поїхала в Німеччину, аби заробити. Як потім Артема змусили оженитися на вагітній Насті. І, що тепер він шкодує і подзвонив до мене, щоб я його приїхала пожаліла. Ще сказала, що він може це перевірити, якщо хоче. Запитати в Алли, чи моєї мами. Та, всі знають. Каміль слухав, широко розкривши очі. А тоді не витримав і одним ривком згріб мене в обійми, посадив собі на коліна і почав цілувати. Це було несподівано, але так приємно… Коли він нарешті звільнив мої губи, я глибоко вдихнула, засміялася. А Каміль сказав:

̶  Кохана, ти неймовірна! Пробач, що я такий ревнивий. Це непросто змінити в собі. Я вражений, яка ти сильна, любляча. Ти так старалась помогти мамі, але не дозволила себе продати... Це дуже сміливо. Але чому дядько так повівся?

̶  Це трохи дивно, але він вважав, що робить мені добре. Що так забезпечить моє майбутнє. Та, коли стало зрозуміло, що Артем спав з Настею, коли збирався жениться зі мною, дядько зрозумів свою помилку і навіть заплатив за мамину операцію.