Привид минулого

Впевнитись в тому, наскільки така стратегія важлива, я зміг у першу ж ніч. Приблизно в кінці моєї зміни, я почув постріли. Доволі близько хтось три рази вистрілив, здається з пістолета. В тому ж напрямку я почув гучну лайку, тож одразу розбудив свою супутницю та попросив її тихо сидіти біля стіни, поруч з забарикадованим входом, а сам рвонув якомога швидше нагору. Всього півхвилини я підіймався, а крики в цей час активно наближалися, що мене аж ніяк не радувало, тож я ризикнув підійматись швидше, ніж було би безпечно.

Нагорі я одразу ж притиснувся до бійниці і вгледівся в ліс, з якого в той же момент вибіг хлопець. Роздивитись його було не складно, ніч сьогодні місячна й безхмарна, тож я швидко помітив в нього в руці  пістолет, але, очевидно, він не напдав, а захищався. Його переслідувачі у кількості чотирьох здорових чоловіків, до речі, не сильно від нього і відстали, всього метрів на двадцять, та ще й поступово скорочували розрив. Найгірше у всьому цьому це те, що я точно впевнився — хлопець біжить саме в бік вежі, певно сподіваючись знайти тут укриття.

Зіткнення нам не уникнути, тож треба якомога сильніше підвищити свої шанси на виживання. По-перше, у Ольги ще є час підійнятися з моєю допомогою, що ми і зробили, завдяки мотузці. Після цього я одразу ж схопив знайдений лук. Звісно ні досвіду, ні навичок в мене немає від слова зовсім, але потрапити у ціль прямо під собою сподіваюсь вийде. Стріл у мене всього п’ять, але й цього більш ніж достатньо щоб спробувати неочікувано атакувати ворога прямо на вході, а потім, якщо він ризикне спробувати підійнятись, завершити його життя.

На мить я здригнувся і відчув як спина похолоділа. Я справді зараз збираюсь убити людину? Справжню живу людину, яка відчуває буль? В минулому я навіть не бив нікого, про вбивство і мови йти не може, я зовсім не бажаю причиняти біль. Тремтіння рук та вкрите холодним потом обличчя точно ніяк не покращують мої шанси. А раптом у них є зброя? Чи може навіть вибухівка? Може жахлива магія чи щось таке? Де я опинюсь після смерті та як знайти потім Ольгу? Як там вона тримається? Чорт, їй не менш страшно ніж мені. Наші життя залежать від моєї рішучості. Ну ж, зберись слабак, якщо ти не вб’єш їх, загинеш не лише сам, а й спричиниш смерть невинних людей! Візьми себе в руки і знайди в собі хоч краплю мужності!

Знайшов. Попри тремтіння рук, перша стріла потрапила прямо в шию чоловіка. Він ще не встиг навіть впасти, а його поплічник уже опинився в двох кроках від входу. Дзеньк. Тятива боляче вдарила по зап’ястю висікаючи кров та невимовну біль. З очей бризнули сльози й ледве вдалося стримати крик, але я таки досягнув цілі, смертельно поранивши двох ворогів. Інші двоє встигли зрозуміти що по ним стріляють і попадали в густу траву, голосно лаючись та викрикуючи погрози.

– Ей, ким би ви не були, не стріляйте, я не хочу ніяких проблем. Ці четверо напали на нас і вбили двох людей. Будь ласка, не вбивайте мене! –з першого поверху донісся зляканий голос того хлопця. Я, звісно ж, вбивати його й не планував, тож одразу відповів:

–Швидше підіймайся нагору, зараз скинемо мотузку. Пістолет закинь першим, тебе сьогодні ніхто не вб’є, тож хотілося б щоб і ти не наробив проблем. –Попри те що в душі я був переляканий до жаху, все ж зміг прокричати це впевненим голосом.

Пильність, однак, я теж не втратив і помітив як з лісу вийшло ще двоє. Один з них точно поранений, бо інший тримає його під руку, але я відчув як на потилиці волосся стало дибки. Випущена мною з переляку стріла звісно ж летіла зовсім мимо, але навіть так вона не долетіла до цілі. В сяйві місяця, за кілька метрів до цілі, вона просто блиснула наче скляна і впала вертикально, наче наткнулась на стіну.

–У нас немає шансів, якщо у вас немає вогнепальної зброї. Серед них справжній маг. Він буквально заморозив одного з моїх знайомих. –Той хлопчина уже вибрався до нас і побачив в бійницю що відбувається. Пістолет його, звісно, я перевірив, патронів не залишилося, але я все одно прибрав його у внутрішню кишеню плаща. Сам хлопець назвався Артуром та сів під стіною, схопившись за голову. Очевидно, зараз він переляканий, я навіть бачу як він тремтить.

–Заспокойся, я знаю що з ним робити, просто чітко розкажи що ти бачив. Ти точно бачив що він може в бою, тож мені потрібна інформація. Швидко! –його сумбурне бурмотіння досить сильно заважало думати і ще більше наганяло страху, тож мені довелося досить грубо потрясти його і навіть крикнути. Не те щоб це сильно допомогло, але все ж запинаючись на кожному слові він таки почав говорити щось корисне.

Щоправда його слова аж ніяк не покращили наше становище. Відверто кажучи, я збрехав йому кажучи, що знаю що робити, насправді ж в мене в голові не було жодної ідеї. Зі звичайними людьми ще якось можливо було би впоратись, але коли проти тебе виступає маг, здатний миттєво заморозити тебе заживо, варіантів всього два – померти, або втікати.

Та я не можу втекти! Поки ми в вежі, ми маємо хоч якусь перевагу, а у відкритому полі нас просто наздоженуть ті двоє головорізів. В ближньому бою я точно нічого їм не зроблю, а у вежі нас просто перетворять на льодяні брили. Що я маю зробити? Ще гірше, що на моїх плечах відповідальність ще за двох людей. Вони покладаються на мене і вірять що я знаю як їх захистити, а я брешу їм і вселяю хибну надію!

А знаєте, до біса це все! В мене ще є кілька відроджень, тож нічого боятись. Спускаючись донизу, я розумів що зараз певно загину, але принаймні можливо зможу дати Ользі та Артуру шанс на втечу. Коли я розповів їм що треба буде зробити Ольга навіть спробувала відмовити мене, але я нічого не відповів. Напевно, в минулому житті я б не пішов на таке, але тут я впевнений, що роблю правильний вчинок.

–Відійдіть від входу на двадцять метрів та не вмішуйтесь, я йду на переговори з вашим ватажком! Думаю вам не хочеться помирати через того дрібного хлопця, як і нам. Коли він вам треба, то ми його віддамо та все ж я хочу особисто відшкодувати вашому ватажку вбитих. Не робіть дурниць, ви досі під прицілом! – Саме так я й прокричав максимально впевненим та діловим тоном, крокуючи в їх напрямку. На диво, той маг махнув їм рукою, погоджуючись на мої умови і вони спокійно відійшли до нього. Найдовші двадцять метрів у своєму житті я пройшов спокійно, а так вдало знайдений шкіряний плащ, надав мені досить солідного вигляду.