Один спокійний день

День видався досить непоганим, бо провів я його максимально спокійно, повернувшись знову до збирання ягід та майстрування нічлігу. Набридло вже спати на гілках, або в руїнах, які, здається, прямо таки притягують проблеми. Може це звісно збіг, але ще жодної ночі я так і не зміг поспати, кожного разу помираючи і повертаючись до дерев, а коли вже так, то краще я одразу змайструю щось більш-менш зручне. 

Звісно це було складно, враховуючи що ні інструментів, ні необхідних навичок я не маю, але все ж я впорався. Знайшовши чудове міцне дерево з не менш чудовим розгалуженням гілок, я, одразу ж, почав зносити до нього рівні стовбури знайдених поблизу молодих “берізок”. Попри те, що листя явно видавало в них зовсім інший вид рослин, мені загалом було все одно, як і самим деревам. На гай я натрапив у середині дня і одразу зрадів, бо знайшлося чимало поламаних молодих дерев з практично ідеальними рівними стовбурами. Деревина легка, тож переносити можна одразу по п’ять-шість штук, що я і зробив, зібравши під майбутнім житлом непогану купу.

Далі був найскладніший етап — піднімання їх нагору, що і зайняло у мене більшу частину дня. Спочатку, за допомогою мотузки та більш-менш міцних тоненьких гілок, змайстрував щось схоже на мотузкову драбину, щоправда короткувату та без другої мотузки. Натренувавшись підійматись та спускатись використовуючи лише одну руку, я почав по одному підіймати стовбури, складаючи їх у розвилку гілок. Це було складно, в чому система зі мною погодилась абсолютно точно, регулярно додаючи повідомлення про підвищення навички Акробатики.

Щодо харчування я все ж ризикнув з’їсти одну із трьох консервів знайдених у бункері. Хоч на перший погляд вона виглядала іржавою, насправді, сама банка виявилась з чогось схожого на сірий твердий пластик, поверх якого і пристав бруд. Дивно звісно, але що я знаю про технології, які тоді використовували. Як би там не було, консерва таки збереглась і виявилася повністю їстівною та поживною, хоча смак, на жаль, мало відрізнявся від паперу.

Щодо технологій, до речі, я на сто відсотків впевнений що бункер побудований цивілізацією, яка випереджала нашу в розвитку. Доказом цьому слугує знайдена зброя, що після ретельної чистки та огляду так і не розрила мені таємницю своєї роботи. Жодного магазину для набоїв так і не вдалось знайти, натомість використавши два перемикача я зміг від’єднати та вийняти батарею. На ній щось звісно було написано та навіть нанесені якісь піктограми, але, передбачувано, незнайомою мовою, символи якої схожі трохи на корейську. Власне що це батарея, я визначив лише завдяки наявності індикатора зі знайомою піктограмою блискавки, що видавав злегка тривожний помаранчевий колір.

Я би подумав що це якась енергетична зброя, але ж ні — проведені випробування показали що в дерево втикаються цілком матеріальні металеві стрижні. При натисканні на спуск, видався легкий шум, наче від вентилятора в ноутбуці, за яким миттєво прозвучав тихий свист і удар по дереву. Витягнувши з сусіднього дерева металевий стрижень, що пробив перше навиліт я зміг його краще розглянути. Невеликий металевий шестигранний олівець з важкого синього металу ніяких особливих властивостей не проявив, та сам факт того, що в зброї немає магазину під такі набої, натякає на те, що технологія якимось чином перетворює енергію на матерію, чи може телепортує набої.

Все це я робив в перервах між будівництвом свого чудового тимчасового житла. Так, я витратив цілий день, але таки зміг змайструвати собі дерев’яну платформу півтора на два метри, скласти дах із гілок та листя та навіть зробити щось схоже на лежак із трави та все того ж листя. Це навіть і близько не житло мрії, але я гордий собою і тим, що такий міський житель як я, зміг своїми руками зробити щось подібне. Тож засинав я у гарному настрої, втім, не відкладаючи “гвинтівку” від себе.

Вранці, я нарешті вперше зміг прокинутися без серйозного дискомфорту і болю. Просто дивовижне відчуття. Ще краще, що я навіть не нарвався на чергову небезпеку і, спустившись та зробивши зарядку, вирушив на пошуки води. Їжа це звісно дуже важливо, як і житло, але без води я помру всього за кілька днів, чого хотілося б уникнути.

Крокуючи “березовим” гаєм, я насолоджувався приємним запахом квітів, що часто зустрічалися невеликими купками поміж дерев. Зовсім невеличкі, схожі на дрібні білі зірочки, вони розливали приємний корично-лимонний аромат. Моя параноя, яка в таких умовах почала шукати в усьому небезпеку, нагадала мені про макові поля із однієї казки, що своїм запахом присипляли навіки, але я відкинув ці думки. Я тут вчора провів пів дня і досі не помітив якихось неприємних симптомів.

Також час від часу на стовбурах дерев зустрічалися групки червоних грибів, схожих на опеньки, але їх поки не ризикну куштувати. Не настільки я голодний, до того ж, у мене і так є чітка ціль, тож я продовжив крокувати в одному й тому ж напрямку, залишаючи час від часу на древах помітки ножем. Кумедно було б, аби я просто загубив щойно побудоване житло.

Всього через годину середньої швидкості ходьби, я таки досягнув мети, у вигляді тоненького струмочка. Хоч він і зовсім дрібний, настільки, що я можу переступити на інший берег, але це те що треба, тож я одразу ж напився холоднючої води та як слід умився. Сподіваюсь, це не дуже небезпечно, але каюсь, не стримався, не хотілося помирати від спраги, стоячи біля води, лише через відсутність вогню та посуду.

Рішенням цієї проблеми я займусь пізніше, а поки мене зацікавили сліди на землі. Очевидно, не я один, потребую втамування спраги, тож берег струмка вкритий безліччю різноманітних звіриних слідів. Тут знайшлись і копита, і вовчі лапи, і сліди зайців, це якщо казати про звичайні, але є і сліди величезних змій та ящерів, до того ж є ї скупчення V-подібних слідів, уявити автора яких не можу. Та все це зовсім не має цінності у порівнянні зі слідами взуття.

Зовсім недавно тут були люди! Одразу ж виникло бажання піти їх шукати але параноя знову нагадала мені, що це може виявитись хтось схожий на Холода. Згадка про нього змусила мене здригнутися, бо спогади про жахливо болючу смерть від морозу ще не встигли помутніти в моїй пам'яті. Не знаю чи то гарна погода та оточення, чи то знайдена зброя, але щось таки підштовхнуло мене її все ж проігнорувати, тож зараз і перевіримо наскільки я помилився...