Ярослава, Коляда і Сонце (казка)

Мабуть, немає такої людини, яка б не чекала на Різдво. А ви знаєте, що воно могло зникнути? Так-так, наше Різдво! З колядками, веселощами, смачною кутею й вертепами. Та врятувала нас дівчина, яка, ви будете здивовані, зовсім не любила це свято. Як так? А ось послухайте.

 Ярослава ненавиділа Різдво найбільше за всіх. Чому? Бо її День Народження припадав на сьоме січня, коли всі люди збиралися тільки сім’ями. Тому  жодна подруга ще ні разу не приходила до дівчини в гості. Так, були посиденьки, але вже далеко після свята. Хіба ж так цікаво? А ще Ярослава не любила колядки. Чому це прославляють якогось господара, сонце красне і зорі, навіть овець, які невідомо де народилися? Чому ж не співають для красивої, розумної дівчини? Ех, несправедливо!

А цього року, коли дівчині виповнитися цілих десять, взагалі буде найгірше свято. Просто в неї нещодавно народився братик. Родина буде святкувати в заміському будиночку, тихо, без гостей і з поганим зв’язком. Тобто друзі не зможуть привітати її. Тому, коли школи зачинилися на канікули вже 24 грудня, Ярослава зовсім не зраділа. А речі збирала довго й неохоче. Все ж краще сидіти за партою, ніж дивитися, як батьки обожнюють гидкого малюка. І зовсім не звертають увагу на майже дорослу доньку. Та під час гортання стрічки новин в інтернеті, дівчина зрозуміла, що сьогодні святкують католицьке Різдво. І в неї з’явилася чудова ідея.

-Мамо, а давай святкувати Різдво сьогодні. Багато людей так роблять. Чому і ми не можемо? А сьоме січня буде лише моє свято, - неня відірвала погляд від малюка й посміхнулася донці.

-Яро, ми, звісно, можемо перенести, все ж вважається, що Спаситель народився саме в грудні. Але ми не змусимо твоїх друзів це зробити. Не сумуй, адже ти отримаєш цілих два святкування і подарунки нікуди не зникають.

-Та краще б Різдво ваше дурне зникло і ви заодно! Ненавиджу це свято! - Ярослава тупнула ногою і побігла до себе в кімнату, при цьому добряче гупнувши дверима.

Розчаруванню не було меж. Ще й погода, як на диво, відповідала настрою. Хурделиця знялася не на жарт. Здавалося, що зима вирішила нагадати людям, хто зараз господиня. Вона стукала по стірхам, запускала в комин в’юнкий вітер, що реготів і веселився. Торкалася чарівним посохом вікон, щоб вкрити їх дзвінкою морозною кіркою.

Ярослава вкуталася в ковдру й розтерала сльози рукою. За сумними думками, вона не зрозуміла як заснула. А прокинулася від чийогось погляду й дивних звуків. Відкрила очі. Оглянулася. Нікого. Ввімкнула світло. Десь далеко на вулиці почулись голоси. Це колядники зустрічали першу зірку. Та відчуття того, що за дівчиною хтось спостерігає не полишало її. Яра підійшла до вікна, щоб подивитися на сусідських співаків.  Та раптом закричала:  у відображенні на неї дивилася незнайома жінка. Вона була вродливою, молодою і в дивному вбранні, схожому на вишиту сорочку.

-Допоможи, - простягнула руку незнайомка, а Ярослава злякано відскочила від вікна. - Врятуй його.

-Ви хто? - прошепотіла дівчина.

-Коляда. Врятуй моє дитя, моє Сонце, бо воно ніколи не зійде.

Знову немовля? Е ні, вони противні й постійно кричать. Я б і брата комусь подарувала.

-Ні, це сон. Згинь.

Яра міцно заплющила очі, а коли розплющила, то у вікні вже нікого не було. 

А двадцять п’ятого грудня сталося те, чого ніхто не очікував. Зникло сонце. Небо було чистим і зоряним, хоча годинник показував дев’яту ранку. Ярослава заглянула в кімнату до батьків, щоб запитати, що сталося. Проте ті так міцно спали, що дівчина не змогла їх розбудити. І ніде не було малого крикливого брата. Вона міцно щіпнула себе за руку, щоб прокинутися з цього неприємного сну, але лиш поморщилась від болю. Невже це все реальність?

Телефон не працював, батьки не реагували на штовханину, а серце дівчини починало стукотіти від старху все сильніше. Яра вибігла на двір, щоб покликати на допомогу сусідів, але тільки заморозила босі ноги. Невже її ніхто не чує? Здавалося що із сонцем зник весь світ. 

Проте зігрівшись в домі, дівчина трохи повеселіла. Тепер вона могла робити що завгодно, досхочу дивитися телевізор чи слухати улюблену музику. Могла не боятися, що голосний звук розбудить малюка. А скільки в холодильнику їжі і все для неї, особливо солодкі смаколики.

От тільки наступного ранку нічого не змінилося і потім теж - за вікном панувала темрява. На вулицю виходити зовсім не хотілося, адже мороз ставав ще лютішим. І тоді дівчина згадала незнайомку Коляду.

-Це якесь божевілля, але… Коляда-а-а! Ау! Де ти діла сонце? - Ярослава стояла біля вікна у своїй кімнаті, намагалася розгледіти жінку й не вірила своїй витівці.

Аж раптом, вікно відчинилося, влетів морозний вітер і перед дівчиною з’явилася… коза. Коза? На другому поверсі?

Та здивуватися дівчина не встигла, бо за мить біла рогата тваринка закружляла й вкуталася туманом. А тоді перед очі постала та сама незнайомка з вікна. Довга сорочка була білосніжною з якимось дивним орнаментом. А волосся, що сягало босих ніг жінки, було таким золотавим, ніби світилося.

-Вітаю тебе, Ярославо. Не бійся мене, я Коляда - богиня неба. Я спускаюся на землю раз на рік, щоб народити Божича - нове Сонце. Зазвичай люди мене не бачать. Але трапилася біда - мого сина викрала Мара і мені потрібна допомога.

-Але ви щойно були ко-козою, - дівчина ніяк не могла повірити, що перед нею дійсно богиня, а не марення.