Місто дощу

Глава 10

 

Рейчел прокинулася дуже рано, серце голосно стукало і не дало знову заснути. Заваривши міцної ароматної кави, вона сіла за ноутбук. Грим просив знайти все, що може дати зачіпку по «Світлу віри». Згадавши про хлопця, дівчина знову замислилась. Тепер вона вже точно зрозуміла, що закохана, щось є в ньому таке, що притягує як магнітом – ця таємничість, сила, неабиякий інтелект. А ще поряд з ним з'являється відчуття безпеки та затишку. Можна бути беззахисною і тендітною дівчиною, коли точно знаєш, що все буде добре, попри всі негаразди. Але питання в тому, що і місце, і час зовсім не придатні для романтичних почуттів, зараз треба вижити і спробувати забратися з Торн-Сіті. Та й чи буде вона закохана в Грима, коли вони опиняться в благополучному місті, де їм не загрожуватиме небезпека? Чи буде з ним також цікаво?

Як Рейчел не намагалася, але зосередитися на пошуку інформації не вдавалося. Вона щось читала, але не могла зрозуміти, що саме. Сидячи і механічно гортаючи статті, дівчина маленькими ковтками відпивала гарячу каву.

Несподівано пролунав шум підйомника, що змусило журналістку здригнутися. Грим сказав, що буде на фабриці дві доби, тоді хто ж піднімається нагору? А може, він щось знайшов і вирішив повернутися раніше? Рейчел тільки-но згадала про пістолет, який заздалегідь поклала на стіл на випадок раптової небезпеки, коли двері підйомника відкрилися, щоб впустити в кімнату Прайса. Не встигла дівчина навіть ойкнути від такої несподіванки, як слідом за поліцейським з'явився мотоцикл Грима, а слідом і сам господар будинку.

Рейчел, не в змозі вимовити ні слова від подиву, просто дивилася на них. Обидва чоловіки виглядають вражаюче – в подряпинах та синцях, з гематомами, з обгорілим місцями одягом, а Грим на додачу ще й в штукатурці.

Із заціпеніння дівчину вивів холодний голос поліцейського:

– А я-то гадав, куди це преса поділася? А вона ось, виявляється, де, збирає нові матеріали.

Грим скинув плащ і, вказавши гостю на стілець, сам завалився в найближче крісло.

– Де ви були? – нарешті вимовила Рейчел. – Що трапилося?

– У винному магазині, пили вишукані вина, мимохідь пострілявши ополчення і спалили потім цей самий магазин! – пояснив Грим, сидячи з заплющеними очима.

Прайс, присівши на стілець, налив собі кави. Повільно розкурюючи сигарету, він намагався зрозуміти, як себе вести. Ситуація більш, ніж дивна, та ще ця журналістка тут. Адже він повинен був її охороняти, супроводжувати, а в результаті все пішло не за планом. Звичайно, його провини тут немає, але все ж ніяково. Однак все це дурниця у порівнянні з тим, що зараз Шериф Прайс знаходиться в «будинку» людини, яку вважає злочинцем. І найдивніше, що саме тут і зараз він відчуває себе по-справжньому в безпеці. Адже за останні 5 років він забувся, яке воно – почуття безпеки.

 

Рейчел теж відчула скутість через появу поліцейського. Якби він не з'явися, вона допомогла б Гриму залікувати рани, але присутність Прайса бентежить. Хоча, колись вона допомагала самому Прайсу перев'язувати рани, і безсумнівно зробила б те ж саме і зараз. Але в даній ситуації вона просто стояла і чекала, що буде далі.

Один тільки господар будинку зберігає спокій і розслабленість. Він так набігався сьогодні, що можливість нормально посидіти в цілковитій безпеці – просто щастя. Грим прекрасно розумів, що зараз відчувають гості, але не став розряджати обстановку звичними жартами. Дорослі люди, самі викрутяться!

Час минав, Прайс курив сигарету за сигаретою і вже майже випив усю кави з кавника, Рейчел сиділа за ноутбуком і робила вигляд, що чимось зайнята. Ніхто не промовив жодного слова, і Грим зрозумів, що, напевно, переоцінив дорослість цих людей. Розплющивши очі, він вимовив:

– Рейчел, якщо не важко, звари ще кави, а то Шерифу Прайсу півтора літри явно замало. А ми, мабуть, пограємося в лікарів.

З цими словами він підвівся і пройшов до шафи, де відшукав аптечку. Ще з самого початку, як став боротися зі злом в Торн-Сіті, він першим ділом запасся медикаментами. Як виявилося в подальшому, він вчинив дуже мудро.

– Ванна кімната там, – кивнув Грим Прайсу, ставлячи на стіл аптечку.

Прайс мовчки пройшов в зазначеному напрямку і, сховавшись за дверима ванної кімнати, взявся відмивати засохлу кірку крові на руці. Поранення дріб'язкове, але поліцейський звик обробляти будь-яку рану, незалежно від того, наскільки вона серйозна. Адже кровотеча може відкритися в будь-який момент, а в Торн-Сіті це найчастіше відбувається в самий невідповідний час.

Коли він повернувся, Грим зняв розірваний светр і займався своїми саднами, демонструючи при цьому два здоровенних синця на спині. Поліцейський теж почав «зализувати рани», мовчки та спокійно. Спостерігаючи за чоловіками, Рейчел зрозуміла, що для них це звична справа, як для будь-якої іншої людини – сніданок вранці. Вона не стала втручатися, продовжуючи клацати клавіатурою ноутбука. Якби хтось побачив їх зараз, то дуже б здивувався – настільки ця дивна трійця не підходить один одному.

– Які будуть пропозиції? – першим порушив тишу Грим. Він уже зрозумів, що на нього негласно поклали функцію лідера, правда, це скоріше нагадує – «ти командуй, а ми покритикуємо, якщо щось не так».

– Перш за все, непогано б зустрітися з мерзотою Вілсоном! – відгукнувся Прайс, який вже закінчив перев'язки і взявся за наступну партію кави та сигарет.

– Мерзота Вілсон – лише побічний ефект твоїх дій, Шериф Прайс, – заперечив Грим. – Найбільшу небезпеку становить той, хто заварив цю кашу. І ось його в першу чергу і потрібно зупинити. А ополчення зникне, як тільки в ньому відпаде потреба.

Прайс пирхнув. Він прекрасно розуміє, та й знає, що Грим теж розуміє – ополчення нікуди не зникне. Зникне ідея, але не люди, яким дуже зручно грабувати і вбивати, прикриваючись своїми повноваженнями.

– Невже вони дійсно зникнуть? – з сумнівом перепитала Рейчел, трохи звикнувши до присутності поліцейського.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше