Місто дощу

Глава 13

 

Залишивши Рейчел очікувати вдома, Прайс і Грим виїхали на дорогу та помчали до мерії. Не доїжджаючи до будівлі, Грим зупинив мотоцикл і висадив поліцейського.

– Тепер чекай сигналу, – сказав він. – Як тільки наші «друзі» з'являться на виході, я просигналю. Ну, удачі, Шерифе!

З цими словами Грим розгорнув мотоцикл і поїхав об'їжджати будинок з іншого боку, даючи час поліцейському підібратися до мерії.

Прайс, намагаючись залишатися непоміченим, підбіг до бічної стіни будівлі та зачаївся. Він знав, що тут є вікно, яке виходить з кухні, його майже ніколи не закривали. Саме через нього поліцейський і мав намір потрапити в приміщення. А далі буде не так вже й складно, архів розташований на першому поверсі і дістатися до нього – справа двох хвилин.

Чекати довелося недовго. Невідомо, як Грим привернув до себе увагу, але вже зовсім скоро пролунали злісні вигуки ополчення, пронизливий звук сигналу, а ще через кілька секунд – вереск автомобільних покришок і голосне ревіння двигунів. Не гаючи часу, Джон швидко вліз у вікно і опинився на брудній кухні. Тут явно не вистачає порядку – брудний посуд безтурботно лежить у раковинах, по всій підлозі валяються недоїдки, відро для сміття наповнене вщерть, привертаючи до себе мух, а газова плита настільки заляпана жиром, що один погляд на неї викликає нудоту.

Поморщившись, Прайс, гидливо обходячи недоїдки, перетнув кухню і вийшов у коридор. До нього долинули голоси, в одному з яких він упізнав голос Джека Крамара. Що ж, це хороший знак, якщо Джек ще не загинув від рук Вілсона, є шанс, що він стане на бік Прайса. Ще трохи послухавши і переконавшись, що всі страшенні головорізи погналися за Гримом, Джон увійшов до кімнати, в якій сидить близько п'ятнадцяти чоловіків. Деяких з них поліцейський пам'ятав – вони прийшли ще за час його керівництва ополченням, але кілька хлопців долучились, мабуть, недавно.

– Зовсім розпустилися без мене? – суворо запитав Прайс.

Присутні обернулися на голос і здивовано закліпали очима.

– Ти ж ніби як... мертвий, – першим отямився Крамар.

– Так – відгукнувся інший чоловік. – Кларк сказав, що тебе підстрелили біси!

– Менше слухайте всякий набрід, – обірвав їх Прайс. – Якраз Кларк Вілсон і намагався мене вбити, щоб зайняти моє місце. І як бачу, йому вдалося взяти командування вами на себе, судячи з бардаку тут.

Джек Крамар разом з іншими повідав про події, які відбулися після того, як Джон поїхав з двома загонами до будинків біля фабрики. Загін на чолі з пораненим Вілсоном повернувся не в повному складі. Кларк розповів, що Шериф був убитий в перестрілці, а самого Вілсона поранив покидьок Грим, який корчить з себе супермена. Тепер місце Прайса доведеться зайняти йому – Вілсону – як більш досвідченому в справах ополчення. Він відразу встановив тут свої порядки, в результаті яких всі жінки спішно покинули штаб, побоюючись за своє здоров'я та життя. Після цього всі ополченці, що мали кримінальне минуле, пустилися в п'яний загул, поступово привчаючи до цієї справи й інших хлопців. Лише незначний осередок нормальних адекватних чоловіків разом з Крамаром залишилися вірними ідеї ополчення, іноді влаштовуючи полювання на бісів. Решта вважали за краще грабувати, а деякі справи Вілсона і десяти його найближчих друзів – якщо зграю подільників можна назвати друзями – залишилися в тіні. Вчора ранні перехожі, що поспішали на роботу, побачили гори бісів, які безладно валялися по всьому Торн-Сіті. Спочатку їх обходили стороною, а коли зрозуміли, що ті не становлять небезпеки – просто накинулися і розірвали монстрів на шматки, в помсту за всі капості, які ті зробили за п'ять років. Незрозуміло чому, але біси разом померли. Джек Крамар виніс на порядок денний питання про подальше існування ополчення, яке стало тепер ніби як непотрібним, але Вілсон не погодився з ним, аргументувавши це тим, що вони єдині представники закону в місті до прибуття поліції. Судячи з задоволеної посмішка його подільників, Крамар зрозумів, що тепер ці ополченці зроблять все можливе, щоб не допустити прибуття в місто поліцейських.

Позбувшись бісів, Торн-Сіті опинився у владі цілої зграї ворожих банд, які з появою п'ять років тому більш небезпечного супротивника, затаїлись на час. Тепер же місто загрузне в війнах між середніми та дрібними угрупуваннями, мафіозними кланами та й бандитами-одинаками. Із загибеллю монстрів Торн-Сіті по суті нічого не виграв...

– Біси дійсно мертві, але цілком можуть з'явитися інші, – сказав Прайс після отриманого усного звіту. – Зараз я і мої союзники займаємося тим, що намагаємося з'ясувати, хто є організатором їх появи.

– Твої союзники? – здивувався Крамар. – Хто це?

– Це не має значення, – відрізав поліцейський. – Зараз набагато важливіше, щоб ми з ними не відволікалися на будь-яку дрібну сошку на кшталт Вілсона. Не знаю, як скоро він повернеться в штаб – якщо, звичайно, взагалі повернеться – але треба буде зайнятися ним та іншими дрібними злодіями. Чи здатні ви на це? Вистачить у вас духу протистояти бандитам?

– Вистачить! – твердо запевнив поліцейського Крамар. – Ті, кого ти бачиш перед собою, будуть раді розібратися з цими мразями! Тільки скажи, що ми повинні робити.

Прайс дав короткі інструкції щодо Вілсона, якщо той повернеться та кілька порад щодо боротьби з дрібним криміналітетом. Церемонитися з ними не варто в жодному разі, але намагатися по можливості затримувати живими. Слід знайти якийсь ангар, куди можна буде запихати злочинців, щоб потім передати до суду. Але якщо доведеться, то стріляти наповал без жалю.

– Я не зможу бути з вами на зв'язку, тому вам доведеться приймати рішення самостійно, – сказав він наостанок. – Головним я призначаю Джека Крамара, і саме з нього я вимагатиму потім детальний звіт про роботу. Тепер я трохи покопаюся в архіві, а вам раджу підготуватися до повернення Вілсона, дуже добре підготуватися.

Після цього він попрощався з ополченням і увійшов в довге запилене приміщення міського архіву. Незважаючи на те, що їм користувалися досить рідко за останні три роки, Генрі Адамс намагався підтримувати тут порядок, сумлінно складаючи всі дані в потрібній послідовності. Це дозволило Прайсу швидко знайти необхідні йому відомості та, взявши реєстраційні документи, він покинув будівлю мерії, на цей раз вже через парадний вхід. До місця, в якому він домовився зустрітися з Гримом, хвилин п'ятнадцять ходьби, і поліцейський вирішив прогулятися пішки. Зрештою, варто іноді розім'яти ноги, а заодно подивитися, що коїться в місті.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше