«Співак року»

Анна підвелася зі стільця і ​​попрямувала до інструментів, які міс Мур розклала для виступу, витягнувши із загальної купи чорну гітару з білою окантовкою по краях і сірою накладкою на корпусі. Незважаючи на пошарпаний вигляд, струни були нові, а сам інструмент чудово налаштований — заслуга вчителя музики Містера Сандерса. Він справжній профі, хоча характер у нього не з легких, мабуть тому він часто потрапляє в різні ситуації і приходить до школи то з пластиром на носі, то з синцем на лобі. Подейкують улітку в нього навіть рука в гіпсі була, яку йому зламали бандити, коли він боронив дівчину. Але Анна була впевнена, що це неправда. Керівництво школи, звичайно ж, не схвалювало таку поведінку, проте дуже прихильно до нього ставилося, адже по суті містер Сандерс був добрим та й до того ж високим. Дуже важлива якість для школи, адже так багато речей треба кудись повісити чи звідки дістати.

Розмірковуючи про це, Анна зручніше взяла в руки гітару і відразу ж почала перебирати струни, поки Генрі боровся з вежами. Міс Мур мала раацію, дивовижна легкість картону компенсувалася його довжиною. Ледве не заваливши всі декорації, він буркнув щось собі під ніс і якимось дивом таки витягнув фіолетову вежу. Анна намагалася зосередитися на грі, а Річі м'явся з боку на бік, не бажаючи репетирувати при однокласникові.

— Щоб співати, тобі потрібен мікрофон, — підказав Генрі, показово неквапливо відтягуючи тепер жовту вежу, — він біля інструментів.

— І що б я робив без тебе.

Генрі лише посміхнувся і продовжив боротися із картоном. На жаль, паперовий реквізит завдав несподіваного удару зверху, навалившись на учня і стукнувши його по лобі. Той долонями легенько відштовхнув підступний картон від себе, щоб він не завалився на інші вежі. Задум був вдалий і в результаті жовта вежа на якусь мить наче завмерла в повітрі, давши оманливу надію на те, що лихо минуло. Але паперовий монстр не поспішав здаватися і повернувся та спробував знову впасти йому на голову, але цього разу Генрі був спритнішим і ухилився від нього, швидким стрибком убік, супроводжуючи стрибок неприємним писком черевиків. За цим невибагливим рухом, були відчутні наслідки, коли жовтий картон шмякнувся на підлогу, а фіолетова вежа, збита кульбітом Генрі, впала йому на голову. Анна в ту ж мить перестала грати, а Річі зааплодував.

— Та ти справжній про.

— Ось зовсім не смішно! Теж мені декорації, морок якийсь…

Скільки б не обурювався Генрі і не бурчав на труднощі побудови картону, Річі розумів — тягти більше нікуди. Треба співати. Тим більше, на виступі будуть усі, включаючи його препротивного однокласника, тому він узяв мікрофон і розгонистими кроками вийшов на середину сцени. Анна швидко підлаштувалася, розмістившись праворуч за ним.

Порожня зала вичікувально дивилася на Річі, беззвучно підштовхуючи його співати, на противагу якій спинки стільців, що формою нагадували сумні смайлики, несхвально корчилися. Тіні від них тяглися довгими вермішелінами, зливаючись у сіру калюжу. І чому раніше він цього не помічав.

Глибокий вдих і Річі кивком голови подав однокласниці знак розпочинати. Пролунав перший акорд гітаристки. Він вийшов боязкий і страшенно фальшивий, тому Анна вибачилася і зробила другу спробу, яка виявилася не набагато вдалішою. Третя… Четверта… Дедалі було тільки гірше. Однокласниця нервувала, погано приховуючи розчервоніле обличчя під чубчиком.

— Зупинись, так далі не можна, — не витримав Річі, — ти ж не одна репетируєш. Тут типу є й інші люди, і він пальцем вказав на себе, мені теж треба тренуватися!

— Я просто хотіла добре зіграти, але трохи збиваюся. Вдома виходило краще.

— Ще б пак. Зберися вже давай і грай як виходить. Інакше я нічого не встигну.

— Добре.

Анна поправила гітару, всім виглядом показуючи тверде бажання чудово зіграти партію, але очікування не справдилися. Акорди розсипалися мов горошинки по слизькій підлозі, перестрибуючи один одного, звуки то запізнювалися, то поспішали. Річі не хотів більше чекати і заспівав. Чутка в нього була чудова, тому з моменту вступу він не прогадав. Жаль, тільки голосу в нього не було… зовсім. Його спів нагадував скоріше кривляння чи того гірше нічим неприкритий саботаж.

Безсиле звучання голосу навіть із мікрофоном настільки здивувало однокласників, що на якусь мить вони втратили нитку того, що відбувається, намагаючись усвідомити, що відбувається. Річі спробував виправити ситуацію, вирішивши співати голосніше. У результаті їх дует перетворився на шалений рів звіра під акомпанемент смиканої гри на гітарі.

Генрі приголомшений тим, що відбувається, так і застиг на місці, спершись на картонну арку, остаточно забувши, яка вона тендітна. Закінчивши свою партію Анна без сил опустила гітару на підлогу, а Річі сам себе лаяв за своє рішення.

— Що я вам скажу, — смакуючи кожне слово промовив Генрі, — захоплення публіки вам забезпечене. Такого неповторного концерту я давно не чув. У мене виникло відчуття, ніби вас навмисно підіслали вороги, щоб знищити нас ось таким віроломним методом.

— Якщо тобі нема чим зайнятися — топай до класу. Не заважай.

— Не вказуй мені що робити, співак року, — хмикнув Генрі, — навіть моя бабуся співає краще.

Річі розлючений словами однокласника різко розвернувся і попрямував у бік Генрі.

— Давайте не будемо сваритися, — спробувала зупинити хлопців Анна, — краще ще раз зіграємо. У нас є трохи часу.

— Значить так, розумник, — дихаючи, мов паровоз в обличчя Генрі, сказав Річард, — тобі краще або вибачитися, або уникнути неприємностей прямо зараз!