Екзамен. Практична частина

Екзамен. Практична частина

— Отже… — сказав черговий викладач, помахуючи листочками. — Прийшли.

Хіят смачно позіхнув.

— Дехто з вас прийшов даремно, — багатозначно сказав викладач.

Калар почухав маківку. Дорана пирхнула. Одна Марика сумно зітхнула, та й та навряд чи через повідомлення про долю деяких.

— Отже… — повторився викладач.

— Когось він мені нагадує, — сказав Хіят.

— Учорашнього «отже», — підказав Калар. — Тільки щось з обличчям.

— Ви не могли б заткнутись? — щиро попросили за спиною.

Калар знизав плечима. Хіят не відреагував.

— Отже… — знову повторив викладач, викликавши нервовий сміх. — Зараз ви підете до коридору, знайдете там на стіні списки. Якщо будете в червоному — повертаєтеся сюди і отримуєте маршрут. Якщо в синьому — йдете на перший поверх, і слухаєте лекцію про те, чого вам не вистачило для допуску до лабіринту. Все зрозуміло?

Натовп дружно відповів, що все і слухняно пішов до виходу.

Як не дивно, у червоному списку була вся група Ліірана, навіть Дін, який проходив теоретичну частину в якомусь іншому місці. Довелося повертатися та отримувати маршрут. Особливої ​​радості з цього приводу не було видно навіть на обличчі Дорани. Схоже, вночі вона подумала і вирішила, що ще надто молода для срібного ланцюга.

Хіят прислухався до кроків-вібрацій, які час від часу знову починав відчувати. Калар, схоже, виглядав учорашню білявку. Він навіть підскакував іноді. Марика, як завжди, думала про щось своє. А Тіян старанно жував, борючись із нервами.

Що робити з виданими маршрутами, ніхто пояснити не зволив. Екзаменатор мляво побажав удачі і картинно впустив на підлогу круглу штуковину на ланцюжку. Що-небудь роздивитись ніхто не встиг, пейзаж змінився надто швидко. Кудись подівся натовп екзаменованих, екзаменатор та й сама аудиторія. Хіят виявив поруч із собою Тіяна та незадоволену Дорану. Інші члени групи, мабуть, потрапили в якесь інше місце. Можливо їм навіть пощастило. Бо те місце, в якому він опинився, Хіяту категорично не подобалося. У ньому було похмуро, порожньо та запорошено. Світло ледве пробивалося крізь чи спеціально затемнені, чи покриті незліченними шарами бруду шибки у високих і вузьких вікнах. Зал роздивитись не вдавалося та й не дуже хотілося. І так зрозуміло, що він великий. Це відчувалося. Стеля десь високо-високо, а стіни, крім тієї, біля якої вони опинилися, ховалися далеко в темряві.

— І куди нам іти? — спитала Дорана, намагаючись щось роздивитись на виданому екзаменатором папірці.

— Кудись уздовж вікон. У темряві ми заблукаємо, — сказав Хіят.

— Впевнений? У мене маршрут від вікон прямо, там ворота, здається, єдині.

— Впевнений. Тут пусто, темно і нічого не видно. Я б у такому місці ще й ям накопав.

— Я підсвічу, — запропонувала Дорана.

Дівчина підняла руку над головою, клацнула пальцями, і нічого не сталося.

— І вогонь пригнічується, — додав Хіят. — А якщо йти вздовж вікон, то рано чи пізно ми знайдемо стіну, тримаючись за яку зможемо обійти зал і дійти до твоїх воріт.

На свій маршрут хлопець так і не подивився. Йому було абсолютно однаково куди йти. Він би з великим задоволенням взагалі нікуди не йшов. Сів би на підлогу, прямо тут під вікном, і сидів би, поки не зрозуміє, що там крадеться. Це на даний момент здавалося найважливішим із усього, що він міг зробити. Потрібно було зрозуміти, інакше пропустиш небезпеку. Коли те, що крадеться, дійде туди, куди хоче, воно, напевно, замре, щоб нічим більше себе не видавати. Так, замре, як хижак у засідці.

Уздовж вікон екзаменовані йшли досить довго. Закінчуватися ці вікна не збиралися. Варто було пройти одне, як з імли виринало інше. Наче натякало, що люди блукати тут можуть цілу вічність, і нікуди так і не дійти.

— Здається, ця кімната кругла, — задумливо сказала Дорана.

— Схоже, — погодився Тіян.

Хіят промовчав. Він продовжував слухати чиїсь кроки. Здавалося, вони все ближче та ближче. Ще трохи й стіну проломить щось велике та страшне. Рознесе вікна на уламки, не помітивши, розтопче людей, і піде далі, несучи за собою руйнування.

Ворота з'явилися якось несподівано. Дорана, радісно плеснувши долонями по стегнах, кинулася до них. Тіян дістав з кишені печиво і став меланхолійно його жувати. Хіят тільки зітхнув. Не могло все бути так просто. Або він взагалі нічого не розуміє в іспитах та викладачах.

Водник угадав. Ворота були зачинені, і помітно це було здалеку. Якщо зупинитись і придивитися, обов'язково це побачиш. Натомість захоплена мріями про вихід Дорана зуміла не помітити засув та величезний замок.

— Тепер я зрозумів, чому, — сказав Хіят.

— Що чому"? — запитав Тіян, милуючись тим, як дівчина з усієї сили штовхає стулку воріт.

— Чому ти тут, — промовив водник і потойбічно посміхнувся. — Ти маєш змінити структуру засуву, і ми вийдемо. Але ось навіщо тут ми?

— Гарна ідея, — схвалив Тіян і вирушив на свій подвиг.

Хіят нарешті розгорнув листочок із маршрутом і уважно його вивчив. На лабіринт воно було схоже мало. Штук сім поворотів, схематичні зображення дверей, якісь незрозумілі значки.

— Маячня, — сказав хлопець.

Всі стежки маршруту від повороту до повороту були прямими. Тільки навряд чи по них варто було йти. Темрява в центрі круглого, як виявилося, приміщення, очевидно, на це натякала. Іти в ту темряву не варто. А маршрут вів прямо туди.

Засув з тихим дзвоном розлетівся уламками, наче перетворився на скло. Тіян ледве встиг відскочити, і масивні стулки відчинилися, бамкнувшись об стіни. За брамою був коридор. Світлий, вузький та високий, з підлогою, викладеною різнокольоровими плитками.

— І що тут не так? — спитав Хіят.

— Обов'язково щось має бути не так? - спитала Дорана.

— Не обов'язково і не скрізь, але має. Це випробування ... З іншого боку, може нас перевіряють на параною. Або чергують небезпеку з безпекою, перевіряючи, чи ми втратимо пильність.