Польоти та іспити

Польоти та іспити

Даріне Атана довго думала, але так і не зуміла придумати нічого кращого, ніж послати до родичів Дорани того ж Таладата. В нього навіть привід був для походу в гості. Ось захотілося людині познайомитись із родичами дівчини вихованця. Так, про всяк випадок.

Таладат ні з якими родичами знайомитися не хотів, але був поставлений перед фактом, що крім нього нема кому. Тоєном зараз різко зацікавилися. За ним мало не натовпами ходять різні підозрілі особи та гарненькі дівчата. Якщо він піде до когось у гості, цими людьми також різко зацікавляться. Сама Атана так і не змогла придумати нормальної причини для того, щоб покликати Толса і Ейну до себе в кабінет. А кликати їх кудись в інше місце знову ж таки буде підозріло. Гаразд, якби тільки Ейну, те, що вона хоч слабенька, але пророчиця, не такий вже й великий секрет. Втім, те, що Толса захоплюється ритуалами, також з'ясувати нескладно. Той же Тейка із задоволенням розповість усім, хто бажає його слухати. Ага, саме про те, як він просився в учні, а ненормальний старий ганяв його кочергою і розповість. Не посоромиться, зараза. І чому ганяв теж розповість.

Таладат трохи посперечався. Намагався довести, що без нього вб'ють Віна. Але зрештою погодився і пішов, підозрюючи, що цього разу ганяти кочергою будуть саме його. Норов у Толса цікавий.

Біля лікарні з’явились підозрілі особи, чи то охоронці Атани, які вирішили підтримати зовні, чи то злодії, які прийшли убити Віна. А може, вони прийшли до когось іншого, але Таладат про всяк випадок показав їм кулак і пообіцяв з-під землі дістати. Особи зніяковіли і відступили. Напевно, знали, що у Таладата вдача теж не цукор.

Поширюючи навколо себе невдоволення та загрозу, Таладат дійшов до знайомого будинку. Він колись у саду за цим будинком яблука крав. На спір. Його там упіймали хлопчаки і спробували побити. Але Таладат бігав у ті часи швидко. Набагато швидше, ніж зараз. Втім, зараз йому бігати не треба, та й безглуздо. Якщо він зіткнеться з чимось, з чим не зможе впоратися, то й втекти не встигне. Та й повертатися до небезпеки спиною недобре.

Таладат зітхнув, нагадуючи собі, що ті хлопчаки давно виросли, а з одним із них він навіть здружився, і постукав кулаком по воротах, знаючи, що цей стукіт незрозумілим чином почують усі, хто перебуває в будинку. А ось входити без стуку не варто. Господарі образитися можуть.

Відкрила хвіртку в правій стулці воріт старенька, схожа на богиню, що зійшла з небес. Вона сяяла радістю і променилася добродушністю. І на Таладата подивилася як на улюбленого онука. Через що йому захотілося перепросити, сказати, що помилився адресою і тихенько піти, намагаючись не привертати до себе уваги. Довелося себе пересилити та ввічливо привітатись.

Бабуся, так само випромінюючи доброту, витягла шию, подивилася вліво, вправо, схопила Таладата за руку і завела за ворота. Після чого хвіртка зачинилася, з металевим стуком. Немов залізна щелепа чудовиська з дитячої казки.

Чоловік потряс головою, посміхнувся старенькій і слухняно пішов слідом за нею, почуваючи себе не дуже розумним героєм саги про драконоборців. Ось зараз його заведуть у печеру та поставлять перед фактом, що він сьогодні вечеря для ящера. І звідки такі асоціації із цим будинком?

Втім, драконів у будинку не було. Натомість там знайшовся Толса на противагу Ейні похмурий і незадоволений. Він оглянув Таладата з ніг до голови, хмикнув і відвернувся. Гість старанно посміхнувся спині.

— І що ж привело такого видатного хлопця до цього дому? — запитав Толса не обертаючись.

Ейна підбадьорливо посміхнулася.

— Знадобилось, — сказав Таладат. — І небезпека, яка може загрожувати моєму вихованцю.

Толса обернувся й обвів гостя недовірливим поглядом.

— Атана його змусила, — пробурчала Ейна і знову посміхнулася.

— О-о-о-о… — сказав Толса. — Добре, ми з тобою поговоримо.

Ейна підтвердила кивком.

Розмовляли у вітальні, сидячи на килимі над хусткою. Ейна трясла коробкою із пластинами для «Поля», а Толса розпитував. В'їдливо розпитував, уточнюючи деталі, про які Таладат уявлення не мав, хитаючи головою і хмикаючи. Гість почував себе не дуже розумним підлітком. Тим самим, який знаючи, що старий нікого вчити не хоче, намагався за ним стежити, сподіваючись, що той почне ритуал і потім можна буде його повторити. На щастя, за свідків Толса ритуалами не займався.

— Чому це дівчисько вирішило, що прокляття саме ритуальне? — спитав Толса, вислухавши дивну розповідь гостя.

— Плетіння та амулети давно б хтось відчув би і знайшов.

Толса голосно хмикнув, а Ейна знову труснула коробкою.

— Дурненька, — сказав старий. — Найчастіше прокляття випадкові. Хтось розлютився, вигукнув погане побажання і не усвідомив того, вклав у нього силу, посіявши те саме зернятко, з якого з часом виросло прокляття. Тому ніхто й не знайшов ні плетінь, ні амулетів. Воно саме виросло, за якимись своїми законами не зрозумілими людям.

— Атана вважає, що прокляття було накладено не випадково, — сказав Таладат.

— Ну-ну, — пробурчав Толса.

А Ейна знову труснула коробкою.

— Що ж, — замислено сказала жінка. — Давайте подивимося, чи є прокляття взагалі.

Таладат квапливо закивав.

Пластини Ейна виймала повільно і вдумливо, розкладаючи перед собою в якійсь незрозумілій послідовності. З кожною новою пластиною вона все більше похмуріла.

— Це те, що було, — сказала, подивившись на Таладата. — А було багато поганого. Дивись, — тицьнула пальцем у непримітну пластину, що позначає піхотинця, — ось він. Біля нього зла воля та безчестя. Він винний. Найбільше винний. Хоч і без нього в цій родині були погані люди, але інші стримувалися, а цей не вважав за потрібне. Тому що був найталановитішим і вважав, що місто незабаром вибере його. На щастя, не встигло вибрати, навіть якби хотіло. Така людина нічого хорошого місту не принесла б.

— Ця людина заробила прокляття? — запитав Таладат.