Висновки

Висновки

Напитися не вдалось.

Калар якраз допивав друге пиво, а Хіят дрімав над рештками першого, як у питну, де компанія сиділа, зайшов якийсь незнайомий дядько, вилаяв незрозуміло за що господаря і наказав претендентам на срібні ланцюги забиратися. Дін, і без того злий незрозуміло на що і через що, на претензії дядька відповів, і вони весело лаялися, доки не прийшла варта і не виперла із закладу всіх, у тому числі й господаря. На вулиці з'ясувалося, що господар питної ідіот і ламає чиїсь плани. Варта ще більші ідіоти, бо не впізнали рідне начальство, яке гості міста взагалі визнали якимось стороннім дядьком, що лізе не у свої справи.

Натомість групу Ліірана Вує начальство варти обізвало мало не геніями і стало запевняти, що ланцюги вони обов'язково отримають. Ці запевнення навіть Калара шокували, а Дін дивився на балакучого мужика ледь не з жахом.

Хіят, поки варта, господар питейні і начальство з'ясовували стосунки, тихенько сидів на сходинці і знову задрімав, цього разу вдало спершись на Дорану, що сиділа поруч. І його навіть дивні сни не турбували. Зате Ладай бадьорий і злий, через те, що його хтось вважає наївним ідіотом, а потім ще й напитися не дають, огризався за двох. І власне, це саме він і випитав подробиці, що так шокували Калара.

А потім прийшов Лііран, який встиг виспатися і тому світився благодушністю. Спокійно розкланявся з не замовкаючим чоловіком. За щось загадкове подякував варті і повів свою групу у гостинний дім, в якому Марика від нудьги дочитувала вже другий любовний роман, ризикуючи подурнішати і стати такою ж ніжною і недалекою, як героїні прочитаних книг.

Так компанія і дійшла. Лііран закликав усіх урятувати Марику від долі дурепи. Хіят то позіхав, то вирячався в простір порожніми очима. Ладай пихкав від обурення і питав у всіх, за кого ж його приймають? Калар про щось старанно думав і час від часу починав загинати пальці, наче щось рахував. Дін розминав руки і дивився на навколишні будинки так, ніби збирався спалити їх. Тіян потихеньку гриз сухарі, які забрав зі столу в питейні, і саме він згадав, що компанія не заплатила ні за їжу, ні за випивку. А Дорана обмахувалася зірваним дорогою листом, схожим на лопуховий, і посміхалася.

Виглядала група Ліірана Вує дуже дивно. Напевно, тому на них оглядалися і про щось шепотілися.

А у гостинному будинку на хлопців чекав ще один сюрприз. Ні, Марика так само сиділа біля вікна з книгою в руках, у тому номері, де вона жила з Дораною. На підвіконні стояло блюдечко з тістечком, але книга була цікава і тістечко привабило тільки муху, що повзала по склу.

Лііран запропонував усім помилуватися цим видовищем, потім махнув рукою і почав розводити підлеглих за їхніми номерами. Напевно, боявся, що хлопці розбіжаться. Ось у номерах сюрприз на них і чекав. І той, у якому жили Лііран, Ладай і Хіят, і той, який ділили Тіян, Калар та Дін були перевернуті догори дном. Хлопці трохи постояли, помилувалися видовищем, а потім Лііран вилаявся і пішов з'ясовувати, звідки це видовище взялося і як його допустили?

— Мабуть, нас пограбували, — оптимістично сказав Калар.

— Навряд чи. Нічого, гідного пограбування, ми не маємо, — несподівано розумно заявив Дін, і штовхнув свою сорочку, що лежала біля самого порога.

— А грабіжники про це не знають, — сказав Тіян і життєрадісно посміхнувся.

Ладай з Хіят тільки переглянулися.

— Цікаво, у решти хлопців із нашого міста така ж дурня сталася, чи ми обрані? — спитав Калар і пішов з'ясовувати.

Багато часу на з'ясування він не витратив. Виявилося, що постраждали всі гості з Великого Каменя, які залишили номери без нагляду. А от ті, в яких були люди, ніхто не зачепив. Щоправда, таких було лише двоє і в обох жили дівчата. От і думай після цього — хтось вирішив поритися в речах виключно у хлопців, чи його справді налякали дівчата, які дружно читали практично однакові книжки?

— А знаєте, — голосно сказав Калар, прозвітувавши про проведене розслідування. — Дуже схоже на те, що хтось думає, ніби ми забрали з рідного міста щось цінне, і старанно цю цінність шукає.

— Ага, нам особисто Даріне Атана цю цінність всучила і наказала залишати її в номері, коли ми звідти підемо, — життєрадісно підтвердив Тіян.

— І додому повертатися тільки після того, як її вкрадуть, — розвинув його думку Калар.

— Або ця цінність настільки велика, що буде надто помітно, якщо ми її тягатимемо містом, — тихенько пробурмотів Ладай.

Хіят уважно на нього подивився, кивнув і дивно посміхнувся. Людям, які його не знали, могло б здатися, що не знайдену злодіями цінність він носить у кишені і тепер зловтішається.

— Що робитимемо з грабіжниками? — спитав Ладай, коли пішли вартові, які пообіцяли в ім'я власної та міської честі знайти любителів покопатись у чужих речах.

— А що ми можемо зробити з ними? — спитав Хіят і знизав плечима.

— Упевнений, вони у нас шукають те, що не змогли знайти у Тоєна, але що в нього, на їхню думку, має бути.

— А чому у нас? — спитав Лііран.

— А в кого ще? — здивувався Ладай. — Саме нас найдобріша і наймудріша так несподівано й терміново виперла з міста. Значить, у неї була причина. Добре хоч ті, хто шукає, не знають, кого саме Атані хотілося виперти, а кого послали для масовки.

— Я знаю, що вони шукають, — заявив Хіят і загадково посміхнувся.

Ладай окинув його невдоволеним поглядом.

— Це не важливо. І те, що ми нічого не ховаємо, теж не має значення. Важливо те, що продовжать шукати. Тут, у Тоєна, ще десь. А коли не знайдуть, можуть навіть до викрадень і тортур додуматися.

— Не додумаються, — не погодився Хіят і хитнув головою. — Вони шукали просто про всяк випадок і не дуже старанно. Навіть дівчат не зачепили. Розумієш?

Ладай тільки голосно хмикнув.

— Той, кого послали шукати, не вірить, що ми могли щось забрати з собою, — серйозно сказав водник. — Він шукав, щоб від нього нарешті відчепився якийсь придурок, який має право віддавати ідіотські накази. А насправді, якщо й ховати щось, що належить тим, хто зберігає, то найкраще там, де його не зможе знайти ніхто сторонній.