Розділ 5

Сьогодні у мене вихідний і я вирішила піти до моря. Я вже давно не малювала, тому вирішила взяти з собою на пляж альбом та фарби. 
Я зняла кросівки, я люблю заривати свої пальці в пісок. Море сьогодні було не спокійне, ніби його щось турбувало. Мене почали відвідувати неприємні думки. І як я не намагалася позбутися їх, вони все одно лізли мені в голову. Я хотіла зосередитися на малюнку, але нічого не вийшло, тоді я  намагалася споглядати розбурхане море, але навіть воно не відігнало їх. Тому я вирішила лягти на холодний пісок і віддатися роздумам. 
Спочатку я згадувала своє дитинство, батьків,  друзів, як мені було добре жити в Кіровограді. Але потім я закінчила школу, у всіх моїх друзів почалося нове життя, хтось одружився, хтось влаштувався на роботу, а деякі пішли навчатися в коледжі і університети. Я теж захотіла поступити в університет. Спеціальність вибрати було легко. Я з дитинства любила тварин, я завжди приносила додому поранених і хворих тваринок. Звичайно батькам це не подобалося, але вони не могли відмовити своїй єдиній доньці. Я хотіла навчатися в найкращому Вузі, тому я вирішила поступати на ветиринара в Київ. Мені подобалось вчитися, жити в гуртожитку, я там познайомилася з новими друзями. І якось на третьому курсі,одна дівчина з моїх нових подруг  запросила мене на свій день народження. На цій вечірці я і зустріла свого майбутнього чоловіка. Тоді він був зовсім іншим, він мене носив на руках, казав що кохає і я йому вірила. Яка я була тоді наївною дурочкою, я ще не знала який він насправді. Після закінчення університету ми одружились і тоді він показав своє справжнє лице. Він закрив мене в своєму будинку, не дозволяв ні з ким спілкуватися навіть з батьками, я була його рабинею. Всі мої плани на майбутнє він враз перечеркнув. Я хотіла стати професійним ветеринаром, але навіть не могла вийти з дому. Всі ті спогади про жахливі знущання, що він зі мною робив, одночасно накинулися на мене і я вже не змогла їх відігнати. Сльози почали самі литися з моїх очей, і сухий пісок швидко став мокрим. Але після цієї хвилини слабості, мені стало набагато краще. Ось що мені було потрібно весь цей час, знову пережити всі спогади про свого чоловіка і гарненько пожаліти себе.
І моя рука сама потягнулася до фарб. Я малювала дуже довго, нарешті я намалювала те що хотіла. Це був портрет мого чоловіка, скажу що він вийшов дуже правдоподібний, не гірше ніж у Леонардо да Вінчі вийшла « Мона Ліза ». Я вирвала цей портрет з альбому підійшла до все такого же розбурханого моря. Порвала цей листок на маленькі шматочки і пустила їх по вітру. Все тепер я можу повернутися до своєї кімнати.