Розділ 10

Нарешті  вівторок, не можу дочекатися коли вже піду на пікнік. Але мені ще треба зранку заїхати на пошту, але не хотілося їхати на шкільному автобусі і зустрітися з Сашею. Тому я підійшла до людини у якої точно повинна бути машина. Мені пощастило їй теж треба до сусіднього села. У Беззубого Джо був старенький «Жигуль» зеленого кольору десь сімдесятих років.
— Сідай, не бійся моя крихітка тебе не вкусить, - сказав Джо провівши рукою по своєму «Жигулю» , - її звати Ніна в честь моєї покійної матері. Земля їй пухом, - сказав він перехрестившись.
Я залізла в цю стару тарантайку там смерділо цигарками і рибою або немитими ногами ( як на мене що то, що то жахливо смердить ). Як тільки Джо сів він закурив свою цигарку і почав заводити машину.
— Давай крихітко, давай старенька, заводься.
Мабуть машина почула його благання бо вже через хвилину вона нарешті завелася. 
— Ось і все можемо їхати, - посміхнувся він мені своїм беззубим ротом. 
Доїхали ми дуже швидко Джо ніби не бачив дорожніх знаків і поворотів. Машину матиляло з однієї сторони в іншу, але він тільки курив свою цигарку і підспівував шансону. Я думала що поки доїду то оглухну від цієї музики.
Беззубий Джо підвіз мене прямо до пошти.
— Я заїду за тобою десь через час, а може і пізніше, - викрикнув він коли я вже закривала двері.
На пошту я приїхала з однією метою, дізнатися чи не прийшов  мені лист від батьків. Постоявши трішки в черзі я нарешті отримала його.
« Люба донечко! Ми так довго чекали від тебе якоїсь звістки і нарешті дочекалися! Ми теж винні, що ти вийшла за того чудовиська, треба було зупинити тебе. Він нам погрожував і ми злякалися, і нічого тобі не сказали. Але ми раді що ти жива і здорова. З нами теж все добре, ми з батьком дуже чекаємо коли зможемо тебе побачити. Пиши частіше, якщо ти можеш.
З любов'ю твої батьки. »
Я не стала довго чекати і одразу почала писати відповідь на їхній лист :
« Любі мамо і тато! Я так рада що з вами все гаразд. Ви не винні в тому що я вийшла заміж за того чоловіка. Навіть якби ви мені розповіли я б вас не послухала. Я була дурна і молода, але тепер вже все змінилося. Я змінилася і такого вже більше не повториться. Я буду вам писати, але ви теж не забувайте про мене.
Міцно цілую і обнімаю ваша донька. »
Ось такий короткий лист я відправила батькам. 
Щас тільки друга година, до пікніка ще багато часу. І я вирішила почитати щось з тих книг, які я взяла в бібліотеці. Я вмостилася на своєму підвіконні і  мій погляд впав на книгу  « Вечора на хуторе близ Диканьки » Миколи Гоголя.
Я і не помітила як потроху почала засинати, мене розбудив стукіт в двері.
— Привіт, готова до пікніка, - на порозі стояв Саша з квадратною сумкою, - О, я що тебе розбудив? - спитав він побачивши моєсонне обличчя.
— Ні,все добре тільки можна я перевдягнуся, - і не дочекавшись відповіді захлопнула перед ним дверима.
Він мене чекав на вулиці, з тією жахливою сумкою.
— Ну, що пішли, - взявши мене попід руку сказав він.
— Да, ходімо, - відпустивши його, пішла вперед.
— Зачекай нам в іншу сторону!
Ми пішли в сторону міста, хоч я думала, що найкраще місце для пікніка це пляж. 
— Знаєш років п'ятдесят тому це місто виглядало зовсім по іншому. Це було маленьке рибальське містечко, тут не було магазинів, кафе і навіть готеля. А потім приїхав якийсь чоловік йому тут дуже сподобалося. І він рішив вкласти в це місце гроші, як він казав для покращення інфраструктури. Саме перше що він  побудував це був порт і туди почали припливати кораблі. Проявилися нові робочі місця, і всім було добре поки не дізналися що було на тих кораблях. Але людям якщо чесно було все рівно куди той вантаж везуть, поки не почали поширювати його серед дітей і підлітків. Я зараз кажу не про контрабандний одяг чи продукти. Коли батьки цих дітей сполохнулися слід того чоловіка вже простиг, його більше тут не бачили.
— А звідки ти знаєш? Це ж було ще до твого народження!
— Все це мені батько розповів. А ось ми і прийшли! 
Ми піднялися на невеличкий холм, але з нього  було видно і місто і навіть нескінченне море.
Поки я милувалася краєвидом Саша вже дістав з сумки ковдру на яке тут же сів, і почав діставати бутерброди і інші продукти. Я сіла біля нього але все одно не могла відвести погляду від прекрасного краєвиду.
Мені було дуже добре з ним, я ще не зустрічала таких чоловіків. Він міг підтримати будь яку розмову. Вже стемніло, але мені не хотілося йти. 
Він провів мене прямо до дверей мого номеру. Ми стояли один напроти одного, я притулилася до дверей. Він повільно але впевнено підійшов до мене так щоб наші губи ледь торкалися. Запустив одну руку мені в волосся, а іншою взяв за талію. І ось тоді поцілував мене. Саша поижав мою талію до себе і почав гратися з моїм волоссям. І тоді ми злилися в пристрасному поцілунку. Я хотіла щоб він тривав вічно. Але не всім мріям судилося здійснитися. Саша повільно відпустив мою талію і волосся.
— М-м-оже зай..., - не встигла я договорити, Саша мене перебив.
— Скоро побачимося, - посміхнувся він, чмокнув мене в щічку і розвернувшися пішов.
Я тільки і могла дивитися на те як він йде. Я зайшла в свою кімнату дуже збуджена у мене вже давно не було сексу, але я про це навіть не думала до цього поцілунку. І у мене був тільки один вихід забути про це, я дістала з під ліжка ще не відкриту пляшку коньяку і вирішила випити її всю.