Розділ 21

Я спала у себе в кімнаті, як почула, що хтось настирливо і гучно стукає в двері. 
— Привіт! Ти ще не одягнена? Ти що забула?
— Що? - позіхнула  я. - Куди збиратися?
— Ти забула. Я ж тобі обіцяв, що ми підемо сьогодні на риболовлю.
— Я ж не думала, що ти мене так рано розбудиш. Я думала, що ми підемо пізніше, після обіду наприклад.
— Так, давай збирайся. На риболовлю треба ходити або на світанку, або після заходу сонця.
— Може краще після заходу, а зараз поспимо?
— Ні не краще. Давай одягайся, а то зараз... хмм... сам тебе одягну.
— Я вся в твоїх руках! - показово впала спиною на ліжко, розкинула руки і закрила очі. 
— Ти що серйозно? Я ж пожартував!
— Я нікуди не піду поки ти мене не одягнеш!
— Ооох, ну за що мені таке покарання! - вигукнув Саша, і підняв свої руки до стелі. - Ну, добре. Де, твої речі лежать?
— Ось, там, - не відкриваючи очі тицьнула пальцем у кут - у кутку. 
— Ось це? У валізі?  Ти що зберігаєш речі у валізі? - здивувався Саша.
— Ну як бачиш, у мене не має шафи!
— Так, чого ти мені не сказала я б тобі його зробив.
— Правда? Зробиш? - зраділа я.
— Ну, звичайно. Я ж у тебе мастер на всі руки! - сам себе похвалив Саша. - Одягнеш цю червону кофтинку? - сказав він взявши червону кофту з довгим рукавом і гудзиками посередині, почав її вертіти в своїх руках.
— Я вся в твоїх руках! - знову повторила я.
— Ну, як хочеш. Тільки потім не нарікай, бо у мене жахливий смак стилю.
Поки Саша одягав мене він встиг захекатися і спітніти.
— Ну, ти і тяжка! Ну все давай підводься!
Я не охоче піднялася. Саша одягнув на мене червону кофтину з довгим рукавом, і джинси з чорними кросівками, виглядало не так погано, як я думала.
— Ну, що пішли? - спитав Саша направляючись до дверей.
— Почекай! Я хочу тобі дещо подарувати! - я дістала з під подушки пом'ятий листок складений в четверо. - Ось, тримай.
— Хмм, не очіковано. - Саша почав повільно розгортати його, як тільки він побачив, що там намальовано, нього брови піднялися від здивування, але вони швидко опустилися. - Ого, я не очікував таке побачити. Це жінка з чоловіком?
— Так, це ми з тобою. - я не очікувала такої реакції, і була дещо в ступорі. - Тобі не подобається? Я намалювала всі ті почуття які відчула тієї ночі.
— Ні, мені дуже подобається. Я просто не думав, що можна виразити всі почуття на папір. Тут є все і пристрасть, і радість, і біль, і страх. Це дуже гарно, дякую тобі. - після цих слів він підійшов до мене ближче, провів своєю теплою рукою по моїй щоці, і поцілував мене в губи. Потім він ніжно провів тремтячою рукою по моєму волоссю і почав повільно спускатися губами до шиї. Рука Саши мимоволі торкнулася моєї груди, і він почав повільно розстібати гудзики.
— Саша, - прошепотіла я, но це був ледь чутний шепіт, йшовши з самої глубини моєї душі, ніби проти волі виривалося назовні. - ти ж хотів на рибалку.
— Сходимо іншим разом. - промовив Саша намагаючись справитися з гудзиками на кофтинці.
Червона кофтинка зісковзнула з мене і впала до моїх ніг, як легка біла хмаринка.
В одну мить Саша скинув з себе одяг. Ми стояли в жовто - рожевих променях сонця, і були наповненні коханням і ніжністю.
Моє дихання переривалося від пристрасті. Я обіймала Сашу, і він здригався кожен раз, коли його ім'я зривалося з моїх губ.
Із моїх очей котилися сльози щастя, я майже не відчувала, як сильні руки Саши опустили мене на ліжко. Його ніжність обгорнула мене і занурювала збуджений мозок в солодкий туман забуття.
— Будь ласка, Саша... - Задихаючись, я не змогла закінчити речення.
— Кіра, моя Кіра...
Він дуже повільно увійшов в мене, відчівая, як посилюється мій трепіт. Я не відкривала очі, але відчувала кожен рух його м'язів.
Його движения були дуже повільними і обережними. Я дуже хотіла Сашу і, прийнявши в себе його напружену плоть, злилася з ним в одне ціле. Ми рухалися в єдиному ритмі з Сашою, направляючись до не з чим не зрівнянному блаженству. 
Це було подібно вибуху — наше дихання, тіла і серця злилися в одне ціле, і ніби весь світ закружляв у вогняному, близкучому вихрі.