Місто, яке не позначено на картах

Розділ 22

Ми лежали на ліжку. Саша цілував мені плече і повільно спускався вниз. Я насолоджувалася його поцілунками. Але тут він різко зупинився. І ліг на спину і почав дивитися на стелю.
— Щось трапилося? - збентежилась я.
— Та ні. Хоча знаєш. Та ні нічого. - сказав Саша все ще дивлячись на стелю.
— Скажи, що тебе турбує?
— Мене турбує те що ми вже були не один раз близькі, а я все ще незнаю твого справжнього імені. - Саша повернувся до мене і подивився мені прямо в очі.
— А це важливо? - спитала я його, відвертаючись від нього на іншу сторону, я не могла дивитися в його очі, я боялася заплакати. Я не хотіла розповідати про свого чоловіка, проте що він знущався з мене, проте що моє справжнє ім'я я залишила в минулому так же як і чоловіка.
— Для мене так. -спокійним голосом сказав він. - Я просто не хочу щоб між нами  були якісь таємниці. Я хочу, щоб ти мені довірилася.
— Любий, я тобі довіряю. Ти мені дуже дорогий. -повернулася я до Саші, і взяла його за руку. - Тому і ти повинен мені довіритися, я поки що не можу і не хочу говорити про своє минуле, а якщо я скажу тобі своє справжнє ім'я, я повинна буду  розповісти і про своє життя до того як я приїхала в це місто. А я цього боюся, але колись я все таки наважуся і все тобі розповім.  А тепер я повинна спитати чи ти мені довіряєш і зачекаєш того моменту коли я сама тобі все розповім.
— Я тобі довіряю. - він притиснув мене до себе і поцілував у маківку. - Я буду чекати стільки скільки ти мені скажеш, навіть якщо прийдеться чекати все життя.
— Дякую. - я прижалася до нього  ще ближче, і навіть відчула його серцебиття. І я зрозуміла, що це тот чоловік якого я чекала все своє життя.
Ми так пролежали в моїй кімнаті аж до самого вечора. І я зрозуміла, що й досі хочу сходити на риболовлю. Тому ми з Сашею вирішили піти на нічну риболовлю. Ми одяглися і пішли до моря.
— Ось, ми і пришли! - сказав Саша коли ми підійшли до якогось старого сараю. 
— В цьому сараю наш човен? 
— І не тільки човен, а й вудочки, підкормка для риб, і ще декілька дрібниць. Так, а де мої ключі. - він почав шарудіти в своїх кишенях, але ключі так і не знайшов. - Ну, нічого. У мене є запасні. - він підійшов до груди каменів, яка лежала біля сараю, і підняв один із великих каменів. - Як мій батько каже : « Завжди тримай ключі ближче додому, тоді ти завжди зможеш повернутися. »
Саша відкрив сарай і ми зайшли в середину. Це було не велике приміщення, там зберігалася стара дерев'яна човен, весла, вудочки, інструменти, і багато не потрібних речей, таких як стара гітара без струн. 
Саша витяг човен, а я несла весла і вудочки. Ми поставили човен на воду, і попливли рибалити.
— Ось, дивися, спочатку підкормлюєш рибу, потім закидуєш волосінь з крючком якнайдалі. Ну, що виходить?
— Так, не думала, що це буде так легко.
— Це тільки початок, саме складне ще попереду. - посміхнувся Саша.
Ми з ним сиділи дуже довго і нічого не хотіло йти на наш крючок. Вже сіло сонце, а все одно нічого не ловиться. На морі було дуже гарно, крім нас нікого не було, а єдиним джерелом світла було яскраво - срібне сяйво місяця. Навіть, якщо ми так і нічого не зловимо це був прекрасний день. 
— Кіра, подивись! - де не де почали з'являтися маленькі промінчики денного сонця це були світлячки. 
І тут ми побачили, що біля нас плаває дуже багато великої риби. Ось одна зачепилася за мій крючок, Саша швидко зреагував і витягнув її.
— Ого, яка вона велика! - закричала я від захвату.
— Це ще не велика, хоча знаєш вона і не маленька.
— А що це за риба?
— Ця риба називається севрюга. Ти молодець, що її зловила. І тепер тобі вирішувати, що з нею робити далі.
Я подивилась на рибу, як вона вивертається в Сашиних руках. І мені стало її шкода, я вирішила її відпустити назад на волю.
— Ти впевнена? Можливо ти більше не зможеш сьогодні зловити більше риби.
— Так, я впевнена. Нехай повертається до своєї сім'ї. Їй тут не місце.
— Ну, добре. Це ти зловила рибу, і тобі відпускати її.
— Мені?
— Ну, так. Сама захотіла її відпустити.
Саша передав цю рибу мені в руки. І як тільки вона опинилася в моїх руках, вона перестала двигатися. Я злякалася, що вона померла, тому поспішила її відпустити. Але як тільки риба торкнулася води, вона спритно вислизнула з моїх рук. 
— Ти дуже добра, бо я б на твоєму місці приготував її на обід.
— Я коли побачила її очі я про читала в них, безмовне прохання про допомогу. Тому я вирішила їй допомогти.
— Я сказав що ти дуже добра? Я помилився я мав на увазі дуже дивна! А тепер давай повертатися додому, досить з нас поки що рибалки.
Мені все одно, що там думає Саша. Але ця риба дуже схожа на мене, тому я повинна була їй допомогти. Вона плавала зі своїми рідними і не про що не турбувалася, а потім клюнула на приманку і попала в руки до жорстокого чоловіка, який хотів з'їсти її на обід. Я не повинна була просто сидіти і дивитися на це, тому я зробила правильно, повернула її додому. Туди де їй і місце. І тепер я теж саме повинна зробити зі своїм життям. Я повинна звільнитися з жорстоких рук свого чоловіка, і повернутися додому.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше