Розділ 24

Я прокинулась від того що хтось гучно стукав в двері. Спросоння я незрозуміла, що робиться. Я вже хотіла встати і відкрити двері, як зрозуміла що це може бути мій чоловік. І мене скував страх, я не могла поворухнутися. Але стукіт не зупинявся.
— Кіра, відчини! Я знаю ти тут! -почула я голос Марлен через двері. - Це я Марлен!
Я вже хотіла відчинити їй двері. Коли я подумала чому Марлен прийшла до мене так ще так пізно? А може хтось змусив її сюди прийти? А може хтось ховається за її спиною, щоб потрапити до мене в кімнату?
— Марлен?
— Так, це я! Відчиняй!
— А ти сама?
— Звичайно сама! З тобою все добре, Кіра?
— Ну, добре я тебе впущу тільки заходь швидко! Добре?
— Добре! 
Я не поспішаючи підійшла до дверей, і кілька хвилин забарилася, я ще сумнівалася відкривати двері чи ні. Я все таки вирішила відчинити двері. Я їх відчинила, і Марлен швидко прошмигнула в мою кімнату крім неї більше нікого не було. Я добре закрила двері, але довго не могла відійти від них поки Марлен не заговорила зі мною.
— Кіра, все добре? - спокійним голосом спитала Марлен.
— Д-д-да, в-в-все гаразд. - тремтячим голосом відповіла я. Я не розумію чому я вся тремчу, нікого крім Марлен тут не має. Але все одно дрож в своєму тілі я не можу зупинити. Мені страшно, мабуть якби тут в цій кімнаті був замість Марлен мій колишній чоловік, мені б було не так страшно, як зараз. Я навіть опустилася на коліна біля дверей, щоб хоч якось зупинити дрож в усьому тілі. Це стурбувало Марлен вона хотіла підійти до мене, навіть протягнула свою руку, але потім передумала і залишилася на своєму місці.
— Кіра, тобі допомогти?
— Ні, все добре, - сказала я коли майже зупинила дрож в тілі. Я повільно піднялася спираючись об двері і повернулася до Марлен, - так чого ти до мене прийшла?
— Я просто хотіла дізнатися чи з тобою все добре. - сказала Марлен оглядаючи мене з голови до ніг. - Ти мені нічого не хочеш сказати?
— Ні, не хочу - сказала я сідаючи на ліжко і жестом запрошуючи Марлен сісти біля мене. Вона кілька секунд завагалася, але потім все таки сіла біля мене.
— Я просто хотіла дізнатися чи з тобою все гаразд, бо сьогодні Ірен мене викликала на роботу замість тебе. І я переживала чи ти не захворіла.
— Ні, зі мною все гаразд, - знову повторила я.
—  Знаєш, я це зберігаю для особливих випадків і бачу що це саме він. - Марлен почала шарудіти в своїх карманах і дістала якусь саморобну сигарету. - Це дуже класний косяк.
— Що? - незрозуміла я.
— Косяк. Конопля. Знаєш таке?
— Тобто наркотики?
— Ну я не вважаю це наркотиками. Це така чудодійна розслаблююча сигарета.
— Я не приймаю наркотики і навіть не палю.
— Заспокойся, тобі зараз це потрібно.
— Ні, дякую. Я відмовлюся.
—Так, Кіра ти або куриш зі мною, або так далі і тремтиш біля дверей. - сказала Марлен протягуючи мені косяк. - Тобі стане краще. Ти розслабишся.
— Ну, я більше не хочу тремтіти
— І це легко виправити просто закурити цю чарівну паличку. - почала вмовляти мене Марлен.
— Ну, добре. - все таки здалася я.
— Молодець, дитинко. - Марлен притиснула між губами цей косяк, дістала запальничку з кармана  і підпалила його. Потім вона передала його мені. Я взяла його і затягнулася. Але мабуть дим пішов в не те горло тому що я почала кашляти.
— Ахаха, Кіра ти що перший раз куриш? - засміялася Марлен - Не думала, що прийдеться тебе вчити курити. Давай спробуй ще раз. Не треба так швидко затягуватися, спробуй повільніше затягнутися і зразу не випускай дим з легень. А потримай його там пару секунд, щоб він міг потрапити тобі в кров. Зможеш?
— Спробую, - я зробила все що мені казала Марлен і це мені доставило неймовірне задоволення. Я ніби відчула, як цей дим від косяка заповнює все моє тіло.
— Ну, все досить насолоджуватись. Дай і мені затягнутися. - я передала косяк Марлен і вона два рази затягнулася, потім вона знову передала його мені. Я знову затягнулася, і після цього мені стало так легко ніби я метелик і можу випурхнути з цієї кімнати і полетіти звідси далеко далеко. І мені після цих думок стало чогось так смішно, що я не змогла втриматися і дуже голосно засміялася.
— О, бачу мій косячок вже діє!
Я затягнулася ще раз, і полетіла. Я впала на ліжко і моя душа вийшла з мого тіла, і попрямувала до вікна я вже не чула що мені каже Марлен. Бо моя душа була вже біля вікна, вона його відкрила і випурхнула на вулицю. Там було темно тільки зірки освічували їй дорогу. І коли вони побачили мою душу біля них, вони склалися в стежку. По якій вона пішла, ось вона дійшла до багатоповерхового будинку. Їй цей будинок був знайомий, це будинок де живуть її батьки. Вона знайшла балкон потрібної їй квартири, і через відкриту кватирку впурхнула всередину. В цій квартирі нічого не змінилося, все лежало на тих же місцях, де вона бачила їх востаннє перед тим як уїхати. Вона зайшла до спальні, там вже солодко спали її батьки. Моя душа, як і в дитинстві коли вона хворіла залізла між мамою і татом, обійняла їх і закрила очі. А коли відкрила, вона знову опинилася в своєму тілі, і в цій жахливій кімнаті.
— Не треба було закривати очі. - сказала я в голос.
— Ахаха, що ти кажеш? Я не розумію! Тримай косяк затягнись ще раз.
Я взяла косяк у Марлен і знову затягнулася, і закрила очі. І коли розплющила їх, я знову опинилася біля батьків.