2 Вечірка у Флоріленді.Евеліна.Весна.

На диво, за двадцять хвилин до восьмої я була зібраною. Таке зі мною було вперше, бо я завжди всюди запізнювалася. Та сьогодні особливий вечір, тож тепер полегшено зітхнула і почала чекати, роздивляючи на нігтях лак зі срібними блискітками.

   У наступний момент роздалась стандартна мелодія з ноутбука - висвітилось фото сестри на фоні зображення яскравих пташок, що на фотошпалерах її кімнати.

- Ево, куди це ти так вибралась? Мені здавалося, ми на навчання тебе відправляли, - поцікавилася допитлива Джесіка, поправляючи темне кучеряве волосся.

    Я була щаслива побачити її у Skype, хоч і часу мала не багато.

- У нас вечірка сьогодні.

- Можливо, у тебе побачення? – хитро усміхнулася Джес, але я вміло перескочила на іншу тему.

- Краще про вас з Арсеном розкажіть, бо ніколи до вас не можу додзвонитися. Чим так зайняті?

- Арсен часто на роботі, - вже серйозніше мовила вона,- а я готуюсь на важливий конкурс тортиків. Навіть склала свій особистий рецепт.

-З горіхами?

-О так! Багато горіхів, як ти любиш! Шкода, що ти вирішила залишитися на канікули в Флоріленді.

- Це точно…, - помахала головою, немов жалкуючи.

    Сестра навіть не уявляла, як швидко ми зустрінемося.

«Їй ще набридне випікати мені тістечка, кексики», – подумала й усміхнулася.

Оскільки Макс запізнювався, то після розмови з Джес ще й батькам зателефонувала. От тільки довелося накинути халат: не дуже хотілося, щоб вони знали про вечірку. Розмовляли аж поки не почувся стукіт у двері, а тоді дзвінок.

- Хто до тебе прийшов так пізно? – запитала мати.

- Це сусідка по кімнаті Мері, – бовкнула та швидко попрощалася.

   Не любила брехати, але хіба потрібні батькам зайві хвилювання? А мені повчальна лекція від них? Ну ні.

    Швидко пересуваючись до дверей, почала нервувати й обдумувати про що мені з ним говорити, щоб не було всіляких дурнуватих пауз.

– Гарна сукня, – одразу мовив Макс.

     Ще б пак! Вона була найвідвертішою в моєму гардеробі. Та й він сам був зодягнений не гірше: чорні завужені штани під пояс, брендова теніска із зображенням лева на грудях, темний піджак, новомодні кросівки. Мені хотілося вірити, що ми йдемо на справжнє побачення, а не на вечірку.

– Йдеш? – поквапив Макс, коли помітив, як пильно його вивчаю.

    Я схопила клатч і зачинила вхідні двері, потираючи на удачу, улюблену статуетку казкової німфи, яку мені подарувала Джесіка ще в дитинстві. Відтоді статуетка стала моїм щасливим символом.

   На підборах пересуватися було дуже важко, але я була просто вимушена триматися, немов королева. Дякувати Богу, що навіть, коли я виросла у босоніжках на одинадцять з половиною сантиметрів, то Макс однаково був вищим.

– А твої подруги? Вони добиратимуться самостійно?

– Думаю, вони вже на вечірці. І… ми запізнюємося, якщо що.

– Розслабся. Ти якась напружена.

«Невже це так помітно?!» - запанікувала, але відповідати не довелося, бо біля нас зупинився золотистий BMW, з якого гучно ревіла клубна музика.

   Я зупинилася та насторожилася.

– Ходімо, дівчинко, не бійся! - почулося із вікна.

    Тоді Макс відчинив двері - і ми опинилися в салоні зі шкіряними сидіннями та неоновою підсвіткою під ногами. Музика гула в моїх вухах так, що здавалося, голова от-от лусне. Через це ніхто не спілкувався та тільки Макс почав рукою показувати хвилю в ритм, мовляв, дивись як тут круто. І я нарешті розслабилася – мене повністю поглинула ця драйвова атмосфера.

     А через декілька хвилин ми під’їхали до садиби Вікторії, яка й влаштовувала цю вечірку, і зупинилися біля величезного пафосного паркану із гострими дуговидними стрілами, що тягнулися до неба. Ворота були прочинені, тому ми у передчутті чогось неймовірного увійшли, після чого перед нами постав величезний молочно-кавовий дім, перед яким блискотів басейн.

-Куди прете?! Такі тусовки безкоштовними не бувають, - противно протягнув брат Вікторії у бейсболці.

   Я добре пам’ятала його з минулих тусовок, бо цей негідник часто любив щось вкоїти. А минулого разу напідпитку ледь не втопився в басейні.

-О-о-о, - прорипів один з наших, - я підозрював, що без бійки не обійдеться, але не думав, що це станеться ще до вечірки.

- Зажди, - притримав товариша Максим, - він не знає, що ми друзі Вікторії.

-То пояснимо йому!

- Мені байдуже, платіть! – стояв на своєму поганець.

   Я зробила крок назад, аби не потрапити у смерч чоловічих вияснень. І не дарма, бо хлопці опинилися надто близько один до одного і кожен був на готові стрибнути на суперника. Брата Вікторії ніскілечки не лякало, що проти нього декілька осіб. Він першим зухвало запустив кулака в обличчя того, що був за кермом BMW. Товариш Макса майже втратив рівновагу, але залишився на ногах. От тільки в інших хлопців почервоніли від злості очі. Вираз Макса для мене залишився таємницею, бо він стояв попереду.

   Тим часом всі хлопці почали оточувати брата однокурсниці, беручи в коло.

«Ох, і не легко ж йому буде!» – поспівчувала шибенику.

-Агов, в чому річ?! - почувся знайомий тонкий дівочий голос. - Йдіть за мною.

   Вікторія вчасно втрутилася і, провівши обурливим поглядом братця, провела нас якомога далі.

   Хоча ще було світло, вечірка починала набирати обертів: за окремим столиком під покриттям у ритм покачував торсом в прозорій футболці Ді-джей, на двох столиках стояли червоні, оранжеві, сині й зелені напої з кубиками льоду, молодь веселилася під різноколірні промені, які зі смерканням ставали все яскравішими.

     До друзів Макса приєдналися якісь дівчата, тож разом із ними ми рушили на танцювальний майданчик. Дуже швидко зловила себе на відчутті печіння у ногах.

«Бісові босоніжки!» – повторювала в голові, але продовжувала кружляти біля Макса, погойдуючи стегнами.

   Іноді ловила погляди знайомих дівчат. Здавалося, вони мені заздрили, але мені це навіть подобалося. Всі скаженіли від голосної музики. І я гарно проводила час, аж поки якась руда не викрала Макса. Вона потягнула його в бік басейну та почала бризкатися водою, голосно сміючись.