Місія чи кохання?

8 Відслідковування.Джесіка.Зима

Зима 

Джесіка Хардман

  Наступного ранку Арсен підірвався раненько. Його будильник розбудив мене також. Щоб не заснути знову, я взялася підливати свої улюблені квіточки у кольорових горщиках.

-Що з тобою вчора сталося? Арсе, ти прийшов такий виснажений, що я навіть не наважилася нічого запитувати.

-Джесіко, мила, не турбуйся, - чоловік пристрасно притиснув мене до підвіконня та поцілував у шию.

   Його пальці рук потягнулися по спині.

- Арсе! – через «не хочу» зупинила його.

   Тоді він неохоче пояснив:

-Фізична підготовка, тренування… Вчора бігли довгу дистанцію.

-Сьогодні тренування продовжаться?

-Не знаю, - він знову торкнувся шиї, але цього разу ще ніжніше.

  Я зробила крок назад, очікуючи, ще хоч якоїсь інформації.

-Сказали прийти о шостій ранку. Можливо, перевірка якась буде.

-Тоді поквапся, - показала на годинник.

   Арсен зіщулився та підмітив:

-У тебе якийсь льодяний погляд, а я звик до палкого. Не ображайся, кохана. Ти ж знаєш, що не люблю говорити про роботу.

   Я поцілувала Арсена так, немов це останній раз. Сьогодні я могла про нього дізнатися щось нове, якусь таємницю. Та чи сподобається вона мені - невідомо. А поки це ще досі був мій коханий чоловік і хотілося насолоджуватися кожною хвилиною проведеною разом, обіймаючи широкі плечі та вдихаючи його запах.

     Коли ж він вийшов з будинку - помчала швидко слідом. Цього разу викликала таксі. Воно чекало мене біля майстерні, де машина забрала чоловіка минулого разу. Як і вчора Арсен комусь зателефонував і під'їхала вже інша темна машина. Я сіла у своє таксі та скерувала непомітно їхати слідом. Яке було здивування, коли об'їхали квартал, а тоді почали повертатися до нашого будинку!

     На нашій вулиці по один бік тягнулися в ряд невеличкі будинки (один з яких був нашим), а навпроти простягалося величезне поле, покрите снігом. На ньому знаходилася електрична станція, яку огороджував височенний паркан, над яким ще й було натягнуто колючий дріт. Саме туди ми й наближалися.

   Авто з Арсеном в'їхав у лісок, за яким було поле. Тож далі їхати не мали змоги, бо нас би помітили.

«Він таки має якусь таємницю», - вирішила остаточно.

   Тож далі, розрахувавшись з водієм, побігла на своїх двох.

   Автомобіля більше не бачила, але почула якийсь гуркіт і прислухалася. Якась величезна каменюка повільно пересувалася, закриваючи прохід, що нагадував величезну нору.

   Бездумно побігла до проходу, прослизнувши всередину. Тепер знаходилася у моторошному та темному тунелі. Назад дороги не було, оскільки камінь намертво перекрив вихід. Зненацька для себе побігла вперед.

«Що за дивне приховане місце? Раптом це якась пастка? Як я звідси виберуся?» - ставила собі запитання.

      Аж раптом почулися кроки. Я насторожилася та спробувала щось розгледіти. Здавалося, хтось був поруч. А тоді різкий удар по голові. Різкий біль. Слабкість у ногах.

 «Не варто було сюди йти», - тільки й встигла подумати, після чого приземлилася на холодний бетон.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше