13 Тренування чи випробування?Арсен.Зима

Зима

Арсен Хардман

  До кінця дистанції залишалося пробігти менше половини шляху, але дихати ставало все важче. Попереду біг лише один учасник, який точно не збирався поступатися.

    Повернувши голову, я помітив як Командор пильно слідкує за мною. І це немов відкрило друге дихання.

     Я поважав Командора як рідного батька. Саме він приволік мене у цю діяльність, за що йому нескінченно вдячний. Тепер головне - не розчарувати мого наставника. Тож доводилося бути кращим. І в мене це поки зовсім не погано виходило.

   Біля Командора стояли й інші наставники та коментували біг кожного на цій дистанції.

   Починаю наближатися до суперника попереду. Насправді то мій друг Артур. Ми усі тут у гарних стосунках і готові йти пліч-о-пліч, куди б нас не заслали. Обертаючись, бачу інших противників та за витривалістю вони мені не конкуренти.

   Фініш через 50 метрів. Я навмисно не випереджаю суперника попереду, аби він розслабився. Чомусь це завжди працює. Ось він оглянувся і побачив, що я не в змозі наздогнати та зменшив швидкість.

«Тепер мій вихід!» - впевнено вирішив.

    Залишилося 25 метрів. Я почав пришвидшуватися. Відчув, як піт стікав величезними краплями по спині та обличчю. І ось випереджую суперника на останніх метрах. Бачу його спочатку здивований, потім лютий вираз обличчя. А ось і фініш, до якого прибіг першим.

    Віддихавшись у переодягальні, Артур поплескав мене по плечу.

-Арсе, наступного разу так не буде.

-Побачимо, - зухвало і гордо відповів я.

   Ми по-дружньому потисли руки. Чомусь завжди намагаємося побороти один одного, але, чесно кажучи, я б в пекло спустився заради нього. Скільки разів ми рятували один одного, було неможливо перерахувати.

-Колись один із вас прикінчить іншого… абсолютно випадково у сутичці, - зауважив смуглявий Джейкоб.

-Якщо ти про ті бої із ножами, то це була випадковість, - пояснив я.

-Тобі випадковість, а в Артура шрам залишиться.

    Я усміхнувся та натягнув футболку на свої широкі плечі.

-Нічого, - втиснувся Артур і скуйовдив русяве волосся, яке впало на очі, -побачимо, чим закінчиться наступне тренування.

-О-о-о, звучить як погроза! – заплескав у долоні Джейкоб. –Дозвольте коментувати ваш бій, впевнений я впораюся.

   До нас повернувся худорлявий Пітер:

-Це було останнє випробування. Хіба ви не знали?

-Випробування? –здивувався я. – Хіба ми не готуємося до завдань?

-Думаю, що ні.

-Що верзеш, Пітере? Для чого це наставникам? Думаєш, вони на наші результати ставки роблять задля забави? – налетіли Артур із Джейкобом.

-Думаю, щось тут не чисто. Раніше нам не проводили таких випробувань. І той чоловік, що стояв поміж них, він - чужий.

-Можливо, з іншої бази, – припустив добре складений Артур.

-Стривайте, який чоловік? – здивувався я, бо поглядав лише інколи на Командора.

    Пітер закотив очі та поплентався до виходу, закинувши на себе сумку. Потім зупинився біля виходу і повернувся в наш бік.

-Якби ви були уважнішими, то б помітили, що під час усіх випробувань наставники із цим «новеньким» оцінювали наші характеристики: силу, тактичність, витривалість. А це може означати, що вони когось відбирають! Але куди і для чого?

   У цей же момент у мене зателефонував гаджет. На екрані висвітилося «Командор» і я почув чіткий наказ:

-Арсене, до мене у кабінет!