Місія чи кохання?

22 Зустріч із Майстрами.Джесіка.Зима

   Робот провів мене до зали, стіни якої за кольоровою гамою нагадували морські хвилі, від білосніжно-білого до насичено-блакитного кольори подіяли заспокійливо, які тільки глянула на них. Або ж справа була в ніжному та приємному ароматі, який заполонив увесь простір. Та ще й на полицях горіли маленькі свічки, який створювали неймовірно затишну атмосферу.

    На мене чекав чоловік у синьому кімоно із зав‘язаним волоссям у малий хвіст. Та над усе мене здивувало те, що він стояв на одній нозі, інша була зігнула в коліні, а розігнуті руки він тримав по обидва боки. Тільки от мене він навряд чи побачив, бо його очі були заплющені.

-Добрий день, я - Джесіка Хардман, - тихим голосом відрекомендувалася. - Вас мали попередити щодо мого тренування. Так сталося, що запізнилася, але це ж не проблема?

   Чоловік якийсь час залишався у тому ж положенні, але потім зайняв позу «Лотос» та подивився на мене.

-Ось так потрібно сісти, - почула повільний монотонний голос, а тоді зніяковіло повторила позу. – Я - Духовний Майстер. Навчу тебе деяких духовних основ, необхідних в агентстві. Ти будь-коли можеш прийти до цієї зали, якщо потребуєш спокою.

-Духовний майстер? – здивувалася. - Я думала мене навчать битися, володіти зброєю…

-Щоб боротися, потрібно правильно володіти своїм тілом і досконало його знати. Я навчу тебе самодисципліни. Ти зможеш зосереджено приймати рішення у будь-яких ситуаціях.

-Хм… Як?

-Для цього треба навчитися контролювати свої думки та емоції.

«Що ж, таке нікому не завадить», - впевнено вирішила, а тоді хриплим голосом попрохала:

-Навчіть мене.

   Майстер вдоволено підійняв голову, немов, звертаючись до когось, а тоді знову перемкнувся на мене.

-Бачиш, - показав він на невеличкі альтанки в кінці зали, яких я одразу не помітила, - агенти зачиняються, щоб прийняти рішення, побути наодинці із собою, налаштуватися на місію.

  Стало цікаво, чи зараз там хтось був. І як на замовлення, з однієї альтанки вийшла дівчина й направилася до виходу.

-Розпочнемо з медитації, - повідомив Майстер, після чого я надовго затрималася на своєму першому занятті.

    Наступного разу, у другій половині дня, робот відвів мене в іншу залу. Як виявилося тренувальну.

   Цього разу на мене чекав чоловік у чорному кімоно. Коли я увійшла до приміщення, він впевнено та швидко махав величезною палицею, немов бореться з невидимим противником.

-Агенте Джесіко? - одразу звернувся до мене.

-Так, - відповіла, звернувши увагу, як його шию обплітає татуювання дракона.

    У різних кінцях зали парами тренувалися агенти, дехто без зброї (на кулаках), а дехто навіть мечами, шпагами.

-Ти вже здогадалася: я - Майстер Бойового мистецтва. Хочу бачити тебе на своїх уроках зібрану і самовпевнену. Ця умова обов’язкова для виконання.

   Майстер говорив голосно та впевнено, а його погляд з-під густих брів, надавав ворожості.

-Навіть для тих, хто займається хакерством на Станції? - випадково бовкнула я.

-Авжеж. Ти ж не думала, що вони не вміють володіти зброєю?

-Тобто кожен агент може їздити на місії?

-А ти як думала? Хакер чи лаборант – то спеціалізація. Але в першу чергу – ми агенти, - терпеливо пояснив Майстер, а тоді стрепенувся й посерйознішав. - Досить розмов! Я покажу тобі декілька прийомів.

    Майстер кинув у мене величезну палицю, яку, дякувати Богу, я дивом спіймала. Почалося навчання.

***

   Наступного дня вдосвіта прокинулася від гучного стукання у двері. Після вчорашніх тренувань мені було важко зібратися в єдине, тому неохоче попленталася відчиняти.

   На порозі стояв робот, який супроводжував мене вчора.

-Ось ваш одяг, ви зобов’язані одягати його щоразу, коли перебуваєте на Станції, - він підніс дивний кошик зі світло-сірим костюмом, який я помічала на кожному агентові. - Ще тут є спортивне вбрання та кіномо для духовних практик. Пізніше будете мати можливість обрати одяг на свій смак, але не забувайте, що колір має бути сірий.

-Дякую, - коротко відповіла сонним голосом, сподіваючись якнайшвидше повернутися до ліжка.

-Одягайтеся, агенте. Через десять хвилин вирушаємо на пробіжку, - несподівано повідомив робот.

   І хоча вчора наче все було добре, тепер знову закортіло втекти додому, хоча б виспатися.

-А що буде після пробіжки? – схрестила пальці на руках на удачу, але почула:

-Далі за графіком тренажери.

-Качати м’язи? Серйозно?

-Агенти вимушені підтримувати форму. А після обіду ви будете вивчати комп’ютерні програми.

-А вільний час у мене буде?

-Після цього у вас буде вільний час…

-О, невже! – іронічно скрикнула.

-….для того, щоб ви вивчали Кодекс Агентів. У новачків-агентів дуже напружений графік, але ви швидко звикнете, - пообіцяла залізяка без душі, хоч і дуже симпатична.

***

  Декілька днів я проіснувала, нескінченно вивчаючи схеми й таємні знаки, щоб орієнтуватися на майбутньому завданні. Мені доводилося навчатися самодисципліни та розробляти вміння керувати собою. Опанувала початковими навичками боротьби, що взагалі ніколи не входило у мої життєві плани. Мені вмикали фільми, які поглинали мене у "нове життя" та перевиховували. Зате нарешті стала займатися спортом, бо раніше для цього не вистачало часу. Майстри робили не мало, аби перетворити мене на кіборга.

«І заради чого це все?» - запитувала себе в найважчі хвилини.

   Відповіді не було, точніше кожного разу вона відрізнялася. То я вирішила «прокачатися», бо де ж цього ще можна навчитися у звичайному житті, ще й задарма? То ставало боязко тікати, бо ще не знала, яке покарання чекає у випадку провалу. То було цікаво досліджувати й надалі цей світ. А в остаточному рахунку, вирішила дочекатися Арсена, а тоді вже й щось вигадувати.

     Одного дня до мене підлетів Трансміт, від чого одразу почала нервувати. Адже він мав для мене голосове повідомлення від Командора.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше