46 Повернення у Кросенверг.Арсен.Весна

Розділ 5

Весна

Арсен Хардман:

   З тривогою на душі повертався на базу після того, як закінчилася місія в Родгарі та залишив остогидливий готель «Версаль».

«А якщо вона змінилася?» - постійно думав над цим дорогою, а зовсім не про місію.

   Тиснув на педаль газу в передчутті зустрічі з дружиною. А коли прибув на Станцію, швидко відзвітував про місію та рушив на пошуки Джесіки.

  Знайшов в одному з підвальних приміщень, коли вона вела односторонній бій з боксерською грушею. Скориставшись тим, що мене не помічає, вирішив трохи поспостерігати за нею.  

  Спортивний топ і короткі шорти вигідно підкреслювали її форми. Ох, і закортіло її торкнутися. А як вона несамовито боролася з уявним суперником. Це було так еротично.

«Моя дівчинка», - пронеслася єдина думка між хтивими картинками в уяві, які доповнювали реальність.

    А коли вона нарешті мене помітила, то я трохи збентежився, а  вона спочатку принишкла, а тоді несподівано підбігла й обійняла. Ще й так міцно, що стало зрозуміло – образа стухла.

   Твердо пообіцяв собі не дратувати любу Джесіку, бо вона й так закрила очі на брехню щодо професії. Щоправда, досі через це почувався негідником.

***

    Наступного ранку мене викликав Командор. Дружина ще тоді солодко спала поруч, тож тихо одягнувся та обережно зачинив двері.

  У кабінеті ще й сидів Міністр, який на моє здивування досі перебував на нашій базі.  

-Агенте Хардмане, завдяки тобі дещо маємо, - почав Міністр, коли  присів навпроти них. - Гадаю, той найманець втратив життя через те, що не вберіг папери, які ти вкрав.

   Тільки зараз помітив, що Міністр і Командор в гарному настрої.

-То що у них? – кортіло якнайшвидше дізнатися.

-Можливо, тобі не слід знати всього, але твоя наступна місія щойно була сформована із тих даних, - повідомив Міністр.

    Я перевів погляд на Командора. Зазвичай між місіями був більший проміжок часу на відновлення сил. Хоч і фізично їх не витратив, але ж тільки побачився з Джес. Кортіло остаточно налагодити відносини.

-Думаю, агент Хардман заслуговує похвали, - звернувся Командор до Міністра.

-Згоден, але після того, як доведе цю справу до повного завершення.

 Тоді Командор несподівано викликав ще й мою Джес.

«Навіщо?» - роздумував.

  А поки вона добиралася, Міністр пішов у своїх справах, залишаючи нас з Комом вдвох.

-Ви ж не хочете сказати, що на місію зі мною поїде Джесіка? – запитав.

    Ком склав руки в замок і замешкався.

-Командоре! Вона ж новенька! Хіба таке практикувалося раніше?

-Арсене, то не моє рішення, - зізнався Ком.

  Я розізлився, стиснув кулаки.

-Це небезпечно для неї! Хіба ж я не правий, наставнику?!

  Та відповіді не отримав, бо одразу ввійшла сама Джесіка. На її обличчі читалася зацікавленість. Одночасно з цим вона мала серйозний вигляд. А коли Командор розповів про майбутню місію в Старбурзі, де потрібно було перешкодити викраденю Балтійської прикраси, моя дружина несказанно зраділа. Що ж до мене, то знову почувався винуватим у тому, що вона потрапила в агентство. Ще й роздратувався через те, що її так швидко відправляють на таку небезпечну місію.

  Спочатку відвів її до Діане, щоб отримали інструкції. Світловолоса агентка-інструкторка розплилася в білосніжній посмішці, побачивши нове агентське обличчя.

-Рада нашому знайомству, - вона звернулася до Джесіки.

  Але та настільки була серйозною та сконцентрованою, що лише кинула сухе:

-Взаємно.

-Що ж, тоді розпочнемо… - сказала Діане і взялася за справу, пояснюючи усі відомі деталі майбутньої місії.

   Джесіка весь час сиділа напружено та навіть жодного разу не моргнула, наче була статуєю. Мене це забавило, тож в якусь мить не витримав та засміявся.

-Що? – дружина розгублено повернулася до мене.

-Розслабся, люба, - рукою помасажував її плече.

-Ти знущаєшся?!

-Хоча б дихай.

    Діане, яку ми перервали, й сама ледь посміхнулася.

-Коли ти отримував свою першу інструкцію, бо був таким самим, - зізналася вродливо агентка з милими рожевими кишеньками на сірій формі, а тоді продовжила.

   Коли інструкції вже були в нас на руках, я переглянув свою, а Джесіка завчила на пам’ять свою. Видно, що хвилювалася перед місією. Але я мав впевненість, що яка б та місія не була б небезпечна – Джес поряд зі мною буде в повній безпеці. В собі ж я не сумнівався!

***

  На тренуванні вона себе гарно показувала як для новообраної агентки. А після того нам дозволили залишити базу, аби владнати особисті справи. Тож вона рушила до батьків, бо вже давно в них не була через те, що довгий час не мала права залишити Станцію. А я зустрівся з сусідом Деном. Він був моїм товаришем, відколи переїхали до нашого будинку.

  Сиділи в нього на подвір’ї в альтанці. Диміли кальяном. Нарешті за довгий час зміг хоч трохи розслабитися.

-То де ви пропадаєте постійно? – запитав Ден. – Живу поруч, а ніколи вас не бачу.

  Я випустив дим і пояснив:

-Був у відряджені. І от маю знову їхати. Робота! Що ж тут поробиш?

  Він нахмурився. Мабуть, поліціянтів так часто не відправляють у відрядження. Всі ж думали, що я працюю у відділку. Але все що залишалося мені, то це лише кожен раз знизати плечима, мовляв, так треба.

  Коли повернулася Джес, поквапилися на базу. Все-таки не заважало б ще трохи потренуватися перед місією. Але коли їхали до Станції, мене дещо насторожило. Майже всю дорогу нас переслідувало якесь таксі, де поруч з водієм сидів чоловік у капелюсі. І я міг би з’ясувати: якого біса воно їде за нами, але мав необережність розповісти про те таксі дружині. А як же Джесіка залишиться в стороні? Вона висунула голову з вікна, щоб краще роздивитися. В результаті таксі звернуло в інший бік. Допомогла так допомогла!