Місія чи кохання?

48 Робітник із корпорації.Арсен.Весна

 Вдосвіта наступного дня мене розбудив Роб, який нав’язливо телефонував. Я вийшов з кімнати, щоб не збудити Джесіку. І ще й тому, що їй не варто було чути наші розмови.

-Сподіваюся, був привід мене відривати від ліжка, бо інакше піділлю тобі щось в каву, коли повернуся, - одразу попередив товариша-агента.

  Він розумів мій гумор.

-Який ви невдячний, агенте Хардмане, - Роб зі всіх сил зіграв розчарування. – Я ночі для вас не сплю, а ви… Коротше, той тип повернувся.

  Це змусило мене перемкнутися.

-Той із музею? – уточнив.

-Так-так, Арсене, той перекачаний тип. Глянь на запис, він зараз нишпорить по замку.

    Я подивився на годинник. До відкриття музею ще залишалася година.

    Витрачати час на запис не став, нашвидкуруч одягнувся й стрімко поїхав до замку. От тільки через ранішні затори запізнився. Добрався якраз тоді, коли вже відчинявся музей і від того чоловіка й слід простиг.

  Професор Розвінг одразу підійшов до мене, так я був єдиним у залі.

-Підкажіть, професоре, з якої години працює музей? – ввічливо звернувся до нього.

-Щойно відчинився. З восьмої.

  Я склав вдумливий вигляд обличчя.

-Моя матуся вже давно хотіла тут побувати, але щодня після восьмої ранку зайнята. А сьогодні я випадково побачив, як хтось виходив з музею раніше, то подумав, що є можливість прийти і їй раніше, - впевнено збрехав.

-На жаль, замок відчиняється лише після восьмої, - сумно зізнався професор. - Без виключень. Нехай ваша матуся прийде у свій вихідний і я з радістю розповім про всі експонати від давніх предметів побуту до прикрас з дорогоцінними каменями, якими захоплювалися тодішні жінки. Обіцяю, їй сподобаються відвідини.

-Але ж я когось бачив, - стояв на своєму. – Це ж було сьогодні!

  На обличчі професора показалося невдоволення через мою настирливість.

-Річ у тім, що це був не відвідувач, - врешті пояснив він. - Працівник з якоїсь організації, що перевіряє пожежну безпеку, порядок у музеї, дотримання вимог щодо збереженості цілісності замку як пам’ятної будівлі, ще там щось... Чесно кажучи, пані адміністраторка краще знає, а мені лише треба було його впустити.

-А вона на місці?

-Пані Скарлетт? Ні. А чому вас так зацікавив той працівник? - насторожився професор.

  Я замахав руками, запевнюючи:

-Ні-ні, ви не так мене зрозуміли. Адміністратор потрібна, щоб запитати дещо щодо фуршету. Моя дружина у ньому братиме участь.

-Що ж, тоді приходьте завтра, бо сьогодні пані Скарлетт взяла вихідний, - пояснив професор.

  Здалося, розмова почала його дратувала. А тоді до замку увійшла юрба туристів – і він прудко поквапився їх вітати. А я вийшов надвір і присів на ковану лавку, взявшись за перегляд того запису.

 Кремезний чоловік на записі уважно обдивлявся приміщення, перевіряючи стіни та підлогу. Сказане про перевірку начебто відповідало його діям. Та я роздумував, чи отака перевірка перед фуршетом – не випадковість. Це б навіть міг бути Казим! У будь-якому випадку вирішив дізнатися, хто цей мускулистий мен.

  Ще раз передивився запис його минулого приходу. Того разу здоровань повільним кроком увійшов до музею, обійшов музейну залу, кидаючи погляди у різні боки, зав’язав розмову з якоюсь жінкою, привітався з Розвінгом.

«Стоп! А це ще що за жінка?» - зосередився, намагаючись її роздивитися, але вона постійно була відвернута від камери.

    Перемотав запис ще набагато раніше, щоб зловити мить, коли вона увійшла у Замок Заславських. Моя камера, на жаль, не захоплювала радіус біля входу, але я зміг побачити, що жінка в піджаку зав’язала розмову з цим чоловіком, а після того одразу пішла геть. Навіть не глянула в бік експонатів.

   Я набрав свого друга Роберта.

-І що цього разу? – коротко запитав він.

-З цим дивним чоловіком розмовляла жінка. В склі шафи ледь-ледь відобразилося її обличчя. Наведеш чіткість?

-Дай мені трохи часу, - зітхаючи, сказав Роб.

  І вже через декілька хвилин скинув фото. Я завантажив. Відкрив. І аж щелепа відвисла. Це була та сама Пекельна найманка Елізабет, за якою ганявся в Родгарі на попередній місії. Тож тепер мав підставу вважати того чоловіка з музею – Казимом. Все склалося, неначе пазл.

  Наступним ділом варто було вийти на цього здорованя, який видавав себе за якогось перевіряючого. І в цьому знову довелося звертатися до товариша-агента.

-Ти без мене не можеш, - мовив Роб, прийнявши дзвінок.

-Ні вдень, ні вночі, - відповів у тому ж тоні.

-Ти щодо того фото, якому наводив чіткість? – поцікавився Роберт.

-Ні. За нього лише подякую, бо згодилося. В ще хочу, аби ти пробив по базі ініціали, які на формі того чоловіка. Відомо, що він удавав працівника з організації, яка займається перевіркою пожежної безпеки та цілісності давніх будівель.

  Як завжди Роб швидко впорався й прислав мені коротке повідомлення: «Корпорація Безпеки, провулок Вогняний, 6, будинок 8».

   Не втрачаючи часу, пішов до авто та вписав у навігатор адресу.

 

***

 

  Дорогою роздумував, як знайти цього чоловіка, не знаючи його імені. Казим – це ж всього лише було прізвисько в кримінальному світі. Мені інколи доводилося робити ставку на щасливий випадок, як і цього разу, а інші потім скажуть: «Професіонал!». А я на це лиш усміхнуся. Хоча… Якщо мене вважають одним з кращих агентів, то, можливо, я таки спроможний врятувати світ в разі чого.

   Навігатор привів до двоповерхової довгої будівлі із великими літерами, що складали надпис «Корпорація Безпеки». Припаркувався. Вийшов з автівки й примружився від потоку вітру, який поніс до моїх очей дрібні піщинки. Ну, звісно! Через декілька метрів виднівся пляж, де вже засмагали місце жителі, хоча до літа ще залишалося декілька днів. Вирішив, після місії також приїхати сюди з Джесікою, відпочити від усього, можливо, навіть зануритися в прохолодне море. Але це все пізніше, коли візьмемо найманців на гарячому.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше