51 Після нічних пригод.Арсен.Весна

  Коли виліз із каналізаційного люка, моєї автівки вже не було. Місцеві агенти попіклувалися про це за проханням Командора.

  Я пішов вздовж шосе до міста на своїх двох, обдумуючи дорогою те, що сталося. Рани від батога пекли. Гаджетом користуватися не міг. Ще й цей браслет на руці страшенно дратував. Якби ж хоча знав, на що він спроможний! Залишалося сподіватися, що браслет найманців фіксує тільки моє місцеперебування, а не прослуховує. Крім цього всього бентежило те, що може постраждати Джесіка, якщо вони довідаються, що ми разом. Зате як радів, що приховав від неї своє власне розслідування. Бо одного з нас ті Пекельні б точно прибили.

    Я не розумів, чи варто розповідати усе як є Командорові. Адже я міг це зробити з гаджета своєї дружини, але боявся, що мене відсторонять від місії. Не знав, що тоді буде з Джес.

  Думки тисли на мене все дужче і дужче. Поле стало місцем внутрішнього апокаліпсиса. І лише після годинного блукання я прийняв рішення.

  До мотелю не встигав, бо на мене вже чекав тату-майстер. Звісно, спочатку дорогою довелося змінити одяг. Бо цей після гостини в Пекельних більше нагадувало шмаття безхатченка.

   Віола ввічливо зі мною привіталася, як тільки відчинив двері, а як підійшов ближче то охнула та роззявила рот, прикривши його рукою.

-А що з обличчям? – стурбовано поцікавилася. – Потрібна допомога?

  Її рука машинально потяглася до телефону.

  Спочатку заперечливо помахав, але потім тихо запитав, нагнувшись до її столу:

-А можеш замалювати синці?

  Асистентка мовчки дістала з сумочки косметичку. Витягнула звідти тональний крем та пудру. І прудко взялася за справу.

-Як справи з Ендом? – обережно поцікавився.

-Розійшлися, - сказала вона, цього разу приховавши емоції.

  Після того більше нічого не запитував. І вона мовчала, сконцентрувавшись на моєму обличчі.

  В результаті вийшло природно. Я щиро подякував Віолі, а тоді рушив до майстра тату, щоб нарешті закінчите почате.

***

     Нічка у мене була хоч куди! З цим важко посперечатися. У першу чергу хотів щось закинути у шлунок, у другу – поспати. Хоча спочатку все-таки було краще прийняти душ.

  Джесіки вдома не виявилося. Одразу здогадався, що вона пішла бігати. Швидко змив бруд та піт з тіла прохолодною водою. Варто було ще провести дезінфекцію ран від батога, оскільки вони пекли та інколи виступала кров. Врешті вирішив не втрачати часу на похід в аптеку й одразу пішов попоїсти до закладу біля парку. Там і пощастило зустріти свою кохану.

Де ти був? – обурено запитала вона. – І що за нове вбрання на тобі?

«Ох, люба, якби ти тільки знала, що зі мною трапилося», - сказав подумки.

-Татуювання займає два дні. Пішов, коли ти ще спала, - пояснив, змовчавши про новий одяг.

  Дружина підозріло глянула на мене. Цього разу не зміг приховати напруження, але вміло перевів тему.

  Джес зізналася, що невдоволена тим, що місії протікає надто повільно. Довелося пообіцяти, що підемо до оселі професора Розвінга, щоб оглянути його помешкання. Хоча не знав, чи був у цьому сенс, але все-таки вирішив це зробити про всякий випадок.

-А ти вже бігала сьогодні? – поцікавився після сніданку.

-Так, - відповіла Джес, досі демонстративно обурюючись.

  Вона не любила, коли я отак зникав. Завжди хотіла знати де я і що зі мною. І хоча таким чином вона турбувалася, але іноді мені це нагадувало батьківську опіку та нервувало. Особливо раніше, коли багато доводилося приховувати.

-То ти йди, а я трохи потренуюся, побігаю, - мовив.

  Джесіка підійняла тонко нафарбовані брови:

-Після їжі підеш бігати?

-Ще хочу зідзвонитися з товаришем, - довелося збрехати, хоч так не хотілося цього робити.

-Добре, - погодилася дружина й поцілувала в губи.

-І ще, люба, залиш мені свій гаджет, будь ласка, - попрохав, коли вона вже підійнялася, аби піти. – Мій зламався…випадково.

   Джесіка, нічого не підозрюючи, відала свій агентський телефон і попленталася у бік готелю. А я одразу набрав Командора.

-Говорить Арсен. Командоре, вони знають про те, що ми намагатимемося їм перешкодити в день фуршету, - повідомив наставника.

-Продовжуй, - сухо наказав Ком.

-Найманці контролюють мене. І… мені доведеться викрасти для них камінь. Усе це складно пояснити. Я вимушений певний час грати за їхніми правилами, але маю план: швидше за все, ми будемо пересуватися із каменем Олександрівським шосе, то ви поставте засідку. І ще… Джесіка не має цього всього знати.

-Зрозумів, - коротко відповів Ком. – Гадаю, ти добре проаналізував свою позицію.

-Авжеж. Я при своєму розумі, повірте.

  Він зітхнув у трубку. Не знав, чи варто тепер мені вірити. Навіть його манера спілкування відрізнялася від звичної. Тепер говорив вдумливо, наче боявся сказати зайвого.

-У тебе під вікном стоїть нове авто, - він наостанок порадував новиною та вибив дзвінок.

     Хтозна чи вірно я зробив чи ні, коли отак коротко відзвітував наставнику. Можливо, варто було вдатися до подробиць, або взагалі не телефонувати. Ще декілька хвилин тому я був впевнений, що роблю вірно, але тепер мав сумніви.

  Все ще раз обдумавши, я підтвердив замовлення великого рекламного стенда та ляльок у повний ріст для фуршету, після чого притягнув ноги до мотелю та втомлено впав на ліжко.

-Ти чого? Спати зібрався? – запитала Джес і грайливо вилізла на мене.

  Мабуть, у неї на мене були плани. От тільки не вчасно, бо від втоми ледь не втрачав свідомість.

-У ночі було безсоння… - ледь промовив з останніх сил, відчуваючи, як її кучері лоскотали моє обличчя.

  Звісно, правду сказати не міг. Довелося черговий раз збрехати, хоча це й самого вже ого-го як нервувало.

-А це що, синці? – її руки торкнулися мого плеча, коли вже поринав у сновидіння.