Коли щось страшне якось назвеш, воно одразу стає не таким уже й страшним.

- Мені б корисніше було зустріти не супутника, а місце, де можна зігрітися й поїсти.- сказала я безнадійно. Дорога під ногами зовсім не була схожа на таку, що приведе до цивілізації.

- Оу-оу-оу, ти сама сюди хотіла, прибігла по битому склу. Там і кеда порізала до речі, а не тут. Більше позитиву. То в тебе культурний шок. Скоро звикнеш. Атвічяю. - весело сказав привид.

Він обійняв мене, наче огорнув собою. У мене з'явилося зовсім незвідане відчуття рідного серця поруч з моїм - одиноким, мабуть, ще з народження. Стало трохи тепліше і спати перехотілося. 

- А з нього точно є користь, і взагалі він милий, по-своєму… - Це все, що  я  встигла подумати  до того, як на нас налетіло щось величезне й таке тепле, що аж гаряче. Схоже, зараз зігріюся.

І воно налетіло, не просто так - у нього були величезні крила, наче в кажана.

Страховидло пропахало кігтями дорогу перед нами, кожен з пазурів був з мою руку довжиною, не брешу! І врешті ледве зупинилося в кількох сантиметрах від остовпілих нас.

Чули б ви, яка брудна лайка розляглася під темним небом. Думала, що так можуть лаятися тільки підлітки за школою. Бо думають, що то доросліше.

Там було стільки неформальних відносин з різними матерями й тими, через кого воно впало, тобто через нас, що ніяких еротичних сцен не захочеш. Все одно не перевершиш. 

Потім цей летючий сарай нарешті замовк, щось там подумав, раптом зменшився в кілька разів, і перед нами постав досить високий і спортивний  хлопець в лицарському обладунку, розчервонілий, з темним скуйовдженим і мокрим волоссям. Це стало видно, коли він зняв шолома з решіткою.

Він з сумнівом глянув на мене, перемістився ближче до Привида, Привид благородно закрив мене собою.

Хлопчина шумно видихнув і обережно спитав, задивившись у небо й ні до кого особисто не звертаючись:

- У вас тут теж матріархат? А ну кажіть швидко, не роздумуючи.

- Чому теж? - не втримався від запитання допитливий привид. Точно кажу - йому пряма дорога в інформаторій. 

Хлопець стенув плечима, а це неабияке мистецтво й показує велику силу, коли ти в залізному панцері.

- Ну це очевидно. - зверхньо відповів цей дивак, все ще роздивляючись хмари й місяць на небі.

Ага, Елементарно, Ватсоне, забув додати. Десь  бачила когось дуже схожого. Не згадаю ніяк, де.

- А ти звідки? Там, мабуть, одні матріархати, ну там, звідки ти на нас звалився. - допитувався мій Привид.

Хлопчина підняв руку з мечем на рівень плеча, Привид загрозливо сяйнув пекельними  очима.

Але нічого не сталося,  крім того, що руків’ям меча незнайомець почухав потилицю і значуще підняв вказівний палець вільної від меча руки.

- Тобто ніхто з вас не спитав, що таке матріархат. Л - логіка. Треба валити. Пішли зі мною, друг, якщо хочеш. Рано чи пізно знайдемо дорогу.

- Ти її вже знайшов, атвічяю. - сказав Привид. - Хто стоїть на цій дорозі, уже її знайшов.

- Нє-нє-нє. Ти диви - вона одна, а нас біля неї уже двоє. Це наводить на роздуми. Даю слово Змія - тут небезпечно.

- Насправді вас біля мене четверо чи п’ятеро, ніяк не порахую. - не стерпіла я.- Бо ви перевертні, я ж вгадала?  Ти дракон, або ж Змій. А він одразу привид і вовк. А мене наштовхує на роздуми те, що ти вгадав, хто з нас дівчинка. Хоч у довгому платті зовсім не я, а Привид. І тут мій одяг однозначно чоловічий. Ти з мого світу! Л- логіка.

- Яка школа? - миттю спитав незнайомець. 

- Перша математична.

- Так і знав, що тебе десь бачив. 

- На олімпіаді. Нам з тобою грамоти вручали. І от що тепер з нами вийшло. Як же ж багато нам в житті дала математика. Ми на битому шляху, в чужому світі, під дощем. І нічого ця математика нам  у житті й далі не дасть, її тут може взагалі ще не винайшли.

- Під яким ще дощем? - спитав цей невдаха, що взяв тоді друге місце після мене. Нема тут ніякого дощу.

Ач, який спостережливий.

Тобто все інше він пропустив повз вуха. І це все, що нам треба знати про чоловіків і їх аналітичні здібності.

Привид поблимав очима-жаринами й глибокодумно кивнув сам собі у відповідь на якісь власні думки.

- От я ніколи ніяких олімпіад не вигравав. І тепер я знову в своєму світі. А ще мені пофіг на дощ і на пил.

- Це змушує замислитись про користь освіти. - знову почухав потилицю руків'ям меча Змій.

- Ні, освіта корисна, не починай, Змію. Просто треба вчитися корисного. Я закінчив школу викрадачів, здав усе на відмінно, при цьому вижив. І тепер я член гільдії, а не шопопало. Без усякої математики. От я тільки на вигляд вовк або привид, а насправді я викрадач і з себе красень. Он вона бачила. Тільки на повний місяць зі мною отаке. Але то з кожним може трапитись. Ти он взагалі все життя то Змій, то людина. 

- І що тут такого? Ти расист, як моя вчителька біології, мурахофілка.То через неї я сюди потрапив. На рік раніше, ніж треба.

- А ну, цитьте, зануди. - перевала я їх теревені. - Ми скоро до того цвинтаря дійдемо?

- Скоро, любов моя Ружено. Зовсім скоро.

- А що вам на тому цвинтарі треба, ви збоченці чи що? - миттю насторожився Змій.

- Там меч з крові останнього дракона. - таємниче прошелестів Привид.

- Та ти гониш.

- Чого гоню? Ти що, не віриш, що меч може бути з крові?

- Та чого не може - у  нас заліза в крові ого скільки. Ще й магії повно. Ми ж першороджені. 

- Тоді чого це я гоню?

- А я хто по-твоєму? - тицьнув себе пальцем в шмроченігруди Змій. - І нас, знаєш, досить багато ще по світах. Хоч і гареми звісно є. Бо жінок у нас мало, і вони захопили владу. Але до останнього дракона нам ще дуже далеко.

- А, то просто філософія. - відмахнувся перевертень. - Останньогоо нічого не буває. Як і першого. Все відносно, не переймайся, Змію.То у цьому світі він був колись останній. А в твоєму - ні. А в її - давно вас не було.

- Ну чого це давно? Там батько зовсім  недавно з’явився. І я. Ми з одного світу, у нас і школи майже поруч.