Ти не можеш мене повернути назад?

Змій скрушно зітхнув. Як я його розумію. Так опустити в присутності дівчини, тобто мене, назвавши скромним і чемним. А недавно ще математиком обізвали. Хто завгодно розстроїться.

Та потім,  замість заплакати від приниження, цей невдаха, що на олімпіаді був другим після мене, видихнув.

І від неприємного типа залишилася скромна і чемна купка попелу. А привид,  що підоспів під шапочний розбір, діловито зав’язав вузлик на місці дірки у шкарпетки, зірвав листок лопуха, що ріс неподалік, і обережно змів прах неприємного поганця в шкарпетку. І зав’язав ще один вузол -  зверху.

- Нічосі, ти ще б йому військові почесті віддав, Вовчику. Ти б чув, чим він мені погрожував?

- Я чув, кохана. Попустись. Що ти хотіла від вампіра старшого  роду? Всі вони поганці, шлунки на ніжках. Їм би тільки напитися крові молоденької красуні  та поспати на ситий шлунок у фамільній труні. Ну ще потусити у своєму вузькому колі, парою похизуватися. Та у цього немає пари явно - он бачиш, який нечемний. Був. Такого ні одна жінка-вамп не потерпить біля себе. 

- Може  у нього тут було романтичне побачення? А ми перешкодили. От знайшов би свою пару і не кидався на всіх. - висловив припущення Змій. - Він же тобі щось таке і пропонував.

- То у тебе щось підліткове, Змію. Він мені пропонував віддати йому руку, щоб тримати нею меч. А ти  розмріявся про щось своє. Пару знайти хочеш, а гаремів боїшся.

Привид дивився на нас сумно, як замучена нянька на двох гіперактивних малюків.

- Нічого такого, що ви собі придумали. Вампіри дуже давно тут  щось не поділили. Ще до Темного Володаря. І досі гризуться. Цього, мабуть, зігнали з рідної постелі  конкуренти,  поки він спав. От він і розлютився. Ти теж  не любиш, коли тебе раптово будять, щастя моє. Я не буду раптово. Я буду ніжним. Але то було креативно - про шкіру, згодься.

- Так ти і правда все чув?  Ховався за Змієвою спиною, боягуз. “Я твоя доля”, ага. Ніжним він буде. Так і запишемо. 

- Я не ховався. Я тут скарб викопував. У мене просто слух гарний. І Змій би з таким якось сам порався. Навіть якби тут у них і бал тут був з нагоди повного Місяця. З повним кворумом.

Змій розправив плечі, задрав носа й гордовито кивнув.

- А золото нам ого як в дорозі знадобиться. - повчав мене Привид. - І оцей прах, якщо капнути кров’ю, оживе. І за спасіння виконає бажання. Він цінний товар. І не одноразовий. Ви ж не думали, що вбили його? Вони ж практично безсмертні.

- Як скажеш. - я не знайшла, що відповісти. Хотілося, щоб він уже закінчив флексити. І все то він знає, всюди побував. І послати його нікуди. Але куди там. Він тільки розігрівся. Ще довго вичитував,як школярку. А я уже не школярка. Технічно.

- І я твоя доля. А ти не знаєш, як мене звати. Хто після цього зрадниця? - нарешті закінчив цей пройдисвіт.

- Знаєш, Вовчику, що мене мучить всю ніч?

- Знаю, Ружено. Тебе  мучить еротична сцена, яку ти спочатку написала, а потім спалила. І правильно зробила, бо написала ти там нісенітницю, про яку десь прочитала.  І воно анатомічно неможливе, щоб ти знала. Але ми це замнемо. Нічого поганого в тому, що ти недосвідчена у своє майже повноліття, немає. Щоб  там про це не думали твої однолітки у вашому світі...

Восподи і свята воля твоя! За що мені цей зануда? Чи я погано вчилася, чи батьків не слухалася? Та я навіть сигарету досі не спробувала, не кажучи про інше. Невже за одне нещасне тату троянди на плечі все життя його терпіти?

- А у вашому? - спитала, щоб далі не соромив мене перед Змієм. Все ж бути незайманкою  - не так вже і соромно, але зовсім не круто. - Я тут уже, мабуть, стара дівиця. Безнадійно стара.

- Ні, що ти. - енергійно заперечив Привид. -  Тут ще навіть золота принцеса не стара. То все тільки селянок стосується. Бо їм потрібна дармова робоча сила по хазяйству. Тож вони й женяться рано, й народжують щороку.

- Серйозно? - Змія тема явно зацікавила. Обидва тільки про одне думають. Збоченці.

- Атвічаю. - авторитетно підтвердив мій зануда. - А вищі верстви не так. Вони  й правда з дитинства всі заручені, але то таке.  Бо то жених у хрестовому поході загине, то наречену Темний Володар собі затребує. То те, то се. Спішити нікуди.

- А як ви тоді розмножуєтесь у своїх вищих верствах? - зацікавився Змій. 

- Можна все життя прожити чиєюсь нареченою, навіть дитину народити, бува й таке. Тільки тут це називається всиновити чи  взяти компаньйонкою. 

- Нічосі. - не витримала я. -  До такого життя мене не готувало. Так у нас ні еротичної сцени, ні весілля не буде?

- До чого тут ми, любове моя? Ми пара. Нас ніякі звичаї й закони вже не стосуються. То все про місцевих.  Бо врем’я зараз таке з тим Темним Володарем. Все наче завмерло й чекає на визволення. А  час вони якось загаюють отак.

- Ясно. Мені навіть слухати нудно. Як ви можете так жити? І ти все неправильно вгадав. Я не думаю про еротичну сцену.  Я думаю про мотивацію. От у Змія вона є. Його послали, щоб врятувати від вчихи, та щоб пройшов ініціацію. Він усе зробив, навіть з гарему втік,  і повертається додому. От зробить тут добре діло, йому одразу дорогу й відкриють. Я правильно кажу?

Привид помовчав, наче не знав, що мені можна казати, а що ні. Але зрозумів, що краще хоч якось все пояснити.

- Я сам не все розумію, кохана. В цьому світі щось зламалося. Змій наче уже і добре діло зробив, врятував тебе від вампіра. Але чомусь досі тут., хоч мав одразу перенестися додому. Або ти. Чомусь ти не знаєш мого імені, а ти ж моя пара. Це неправильно. Так не може й не повинно бути.

- Вовчику. - проникливо натякнула я. - Неправильно те, що немає мотивації у мене. Є якесь пророцтво. Але нащо мені його виконувати?

Привид підніс руку до капюшона, наче хотів покрутити пальцем біля скроні, але замість цього потер лоба. 

- Вам не так вже й погано при тому Темному Володареві, а мені до нього ніякого діла нема. - тиснула я на логіку. - Хотіла троянду на плече до повноліття. Вона у мене уже є. Як ще й ти до неї ідеш бонусом, тим краще, побісимо батьків. А от той квест? Кажи, що хочеш. і все ж це якась надмірна плата за тату, хоч і дуже красиве.