Мури замку Темного володаря все ближче. Нам потрібні союзники.

- Не відволікайся, дурнику. - сказала я вголос не так суворо, як намагалася.

Все ж таки уява у фона  багата. Мені трохи шкода було не побачити продовження.

- Думай, який він був - той Принц. А не яка б я була, коли б не треба було виконувати місію. І особливо уважно пригадуй, звідки законний претендент на трон походив. У вас тут стільки рас. Він же не обов'язково був людиною, так?

- Не обов’язково. Але не обов’язково і не був.- ображено сказав фон.

- І всі думайте. - звернулася я до Змія що безтурботно натирав обладунок.  Щоб той не був, як дзеркало, бо це видає лицаря на місцевості, але щоб іржа теж не завелася. -Точно! - відгукнувся Змій. - Що в ньому такого, що тільки він може перемогти Темного Володаря?

Вовк страдницькі звів очі до перенісся. Він не хотів думати про якогось принца. І Взагалі не хотів думати. Але  зітхнув і тепер намагався зосередитися.

- Я вже мовчу про те, що той Темний - начебто не найгірший правитель. Імперія не в занепаді. Ні воєн, ні голоду. Все на вигляд тут норм. Задоволені селяни, веселі аристократи - загинала пальці для більшої наочності.  Але ото тільки два пальці й знадобилося. Що ще є  гарного тут від правління Темного  - не знала..

- Ага! - Фон аж скипів з ревнощів.  -  Хочеш до нього на першу ніч, а мені й помріяти не можна?

- Не знаю, до чого тут взагалі я. Ти ж можеш взнати, про що я думаю.

- Ти тільки про нього думаєш і говориш, Ружо! А він тиран і розпусник!.

- Не можна мораль свого часу розповсюджувати на ваше відстале середньовіччя. Хто вас знає, фон,  нащо воно вам - те право першої ночі. Хоча я звісно не хочу, не хвилюйся за це.

Змій, пригнічений нашою перепалкою і злісними поглядами,  облишив полірування нагрудника і пружно встав, потягнувся всім своїм довгим тренованим тілом, позіхнув і спитав, чи ми їдемо разом, чи він збирається в дорогу один.

А якщо разом, то треба уже нарешті перестати сваритися через маячню, сопіти й уявляти всяке сороміцьке. І треба нарешті вирішити. що можна, а що ні  говорити  Сюзеренові про наш план.

Сюзерен, як хочете знати,  радо пристав на нашу пропозицію.

Наречена і Прекрасна Дама в одній особі пустила вдячну  сльозу і сказала, що мій вчинок - саме те, що повинен робити лицар.

І тепер вона обов’язково введе в моду дамське лицарство. Наречена ще й  запропонувала, щоб я теж обрала її Прекрасною Дамою. Але я утрималась, а фон у моїй голові сміявся, як ненормальний.

Хоча що в ньому нормального, як подумати?

І всі присутні вмить забули про Темного, і  з ентузіазмом  заглибилися в написання Статуту нового ордену дам-лицарів. До речі - Трояндового. 

Обговорення звелося до того, хто може бути зброєносцем,  і як дама-лицар може сидіти в сідлі, на кому їздити та решті більш важливих, ніж якийсь там Темний Володар, питань.

Я хотіла спати, митися, їсти й щезнути з цього замку одночасно.

Та треба було сидіти й слухати обговорення.

Сюзерен теж ввічливо слухав майбутній статут Ордену Троянди, а потім, коли всі захопилися подробицями, нахилився до мене й став казати пошепки дещо справді важливе.

Тільки вовк і дракон все одно його чули. 

- Як молодшому синові, що один залишився живим після різні, і єдиному з молодшого роду, мені не вготовано було нічого хорошого від долі. І ви самі бачите, чарівна дамо, де я зараз.

Я ствердно кивнула. Сюзерен над північчю Імперії - то не якийсь столоначальник канцелярії, скажу я вам.

- Зважте, що якби не та страшна різня, в якій, як ходять плітки, загинула й уся ваша рідня, Дама Ружено, бо вона була зі старших родів, я б не став сюзереном цих земель. 

Я приклала руку до серця. Типу бери -  не шкода для гарної людини моїх родових земель. Бо землі мені ні до чого, а такий союзник ого як потрібний.

- Хоч дісталися вони мені тяжко, але саме Темний володар став першопричиною мого звеличення. - і далі виправдовувався Сюзерен. - Тому зрада, що я маю вчинити через його принизливу пропозицію, тяжки каменем лежить мені на серці.  Але й віддати наречену - то не гідно мене -  Нареченого і Володаря Півночі.

- Іншими словами, ви не підете проти Темного Володаря, бо зобов’язані йому всім, що маєте. Причому маєте  внаслідок того, що мої предки зі старших родів звільнили місце. Але й не заважатимете мені.

- Не зовсім, прекрасна, гм,  лицар. Я підтримаю вашу перемогу і навіть хитку рівновагу. Бо пам’ятаю ту різню та її наслідки. Але не приєднаюся до вас відкрито й на самому початку вашої місії.

Оце загнув. Коли той початок був, я  скоро й забуду, так давно то сталося.

- Моя вдячність, Сюзерене, не має меж. - прошепотіла я.- Ваш дипломатичний талант заслуговує на крісло міністра фінансів у майбутньому кабінеті міністрів.

- Я зачарований вашим вмінням робити компліменти, прекрасна, гм, лицар.  І зрозумів, що це комплімент і пропозиція. Але що таке дипломатія, міністр і кабінет міністрів?

- А, це? Зараз поясню. - на нас уже почали оглядатися і несхвально хитати головами у гостроконечних чепчиках. - Чи чув мій відважний майбутній союзник про круглий стіл?

- Як же, як же. Грааль, лицарі, що сидять за круглим столом, щоб не було старшого між рівними.

- Отак і міністри, Сюзерене.

- Що ви кажете, як цікаво! Це новий орден буде?

- Найновіший. У них в руках всі фінанси й ресурси країни.І вони розподіляють бюджет на рік так, щоб його вистачило на все. Кожен опікується своєю справою. Хто війною, хто торгівлею, хто землеробством і всім, що дає державі прибуток або спричиняє видатки.

Сюзерен аж відсахнувся. 

Я виставила руку вперед у примирливому жесті.

- Це не те, про що ви подумали. Не робота, як у простолюду. Це - розподіл сил і коштів.

Ви ж не орете землю у своїх володіннях. У вас є сенешаль, він займається замість вас хазяйством, а ви тільки війною. Але …

- Тонкий натяк зрозумів. Сенешаля перевірю й повішу. Або повішу, потім перевірю.