Лахудра згадує, Змій діє, як належить, і най буде, що буде.

Змій приречено провів  ще одну свою даму до  комірки, яку нещодавно з боєм взяв у сенешаля, що не хотів його взагалі пускати до крила наречених. 

Бо він же не наречена - правильно?

- Правильно, але не суттєво. - сказав Змій. І поклав руку на ефес  меча.

І після нетривалих, але гарячих перемовин Змієві віддали для прожиття щось схоже на пусту стару шафу за розмірами. Але теж з високим вузьким вікном і поблизу кімнатки Ружени.

Лахудра вперше за довгий час опинилася у зачиненому приміщенні, де можна спокійно і без свідків відпочити, не боячись показати стороннім настрій і відчай.

 Спершу вона кинулася на ліжко, щоб виплакати своє горе.

Але з подивом зрозуміла, що горе уже, мабуть, якось саме виплакалося. На зміну йому прийшла лунка пустка, від якої дзвеніло у вухах. Але серце уже не боліло. 

А  тепер ще у неї в руках опинилася половина її гардеробу. Хоч і без взуття, але це уже деталі. Сукні були довгі й зі шлейфами. Її похідні чоботи ніхто не побачить. А підбори на них додадуть зросту.

Темний ще пожаліє, що відмовився від її пропозиції. Неодмінно пожаліє. Колись. А вона зараз зачешеться, набілить личко і вдягне коштовний одяг. І всі побачать, яка вона насправді красуня.

Руки теж треба набілити. - думала вона, розклавши сукні на ліжку Змія.

І вибрала найкоштовнішу - червону, з найтоншої вовни, фарбовану дорогоцінною кошеніллю.

У  нинішніх принцес, мабуть, немає уже таких.

А її батьки колись нічого не жаліли для малої принцеси, єдиної доньки з-поміж старших братів.

От тільки мор забрав їх усіх від неї. А їх князівство, оспіване менестрелями та згадане в казках усіх світів, перейшло в казну. Бо не залишилося жодного нащадка чоловічої статі. А її саму  Володар не дозволив взяти заміж нікому - під приводом малолітства.

Отак вона й опинилася в кадетах, а потім в охороні Темного.

І мало не зомліла від захвату, коли вперше побачила цього  недосяжного красеня з майже завжди заплющеними очима.

А трохи згодом набралася сміливості запропонувати йому своє юне незаймане тіло.

Володар посміявся. І сказавши щось по те, що на кістки не ласий, і любить м’ясо,  прогнав у школу шпигунів, щоб провітрила дурні мрії з голови.

Вона повинна знати своє місце. І воно не на княжому троні. Нехай забуває своє ім'я і титул.

Відтоді її звуть Лахудрою, і вона шпигунка.

Роки пройшли. Вона була ким завгодно - прислугою в тих домах, де підозрювали змову, вчителькою танців для тих, хто хоче набратися гарних манер і потрапити у двір Темного. Там вона перевіряла, чи то не зрадник втирається в довіру Володареві.  А останнім часом - дівчиною з таверни, прислугою за все.

Бо треба було знати, що по світах думають про Темного.

Вона перша дізналася - пророцтво почало збуватися. І зрозуміла, що це початок кінця. А Темний Володар не повірив. І насміявся.

Тепер вона знову тут, у замку, що пам’ятає ще її батьків і законного імператора. Так, законного. Але Темний більше достойний цього трону. Вона знає це точно.

От вона і повернулася. Не переможницею. Не така вже юна, зовсім  не незаймана і все так само закохана.

І все так само безнадійно. 

Бо примірявши свої ще дівочі сукні впевнилася - виріс тільки бюст, і це не  проблема, бо шнурівки корсеті досить. А от талія така ж тонка, і сукня так само показує скоріше тонку кістку, ніж м’ясо, яке любить Володар.

Що ж. Лахудра вперше  за життя подивилася в обличчя реальності.

Але воно їй не сподобалося. І вона відвернулася від цього  іронічного обличчя.

Дівчина вкотре вирішила,  що все виправить. І на бенкеті покаже себе з вигідного боку, в червоній сукні, ще й у складній зачісці під гострим ковпачком зверху. І буде найпрекраснішою. 

Нехай він подивиться і зрозуміє, що був неправий! І змінить смаки на більш сучасні.

Товсті давно не в моді. В моді витончені.і сміливі. Як вона.

І нехай приревнує до Змія. 

Агент Лахудра, тепер уже не довірений агент, бо її розжалували,  і навіть не спецагент, скинула з себе подертий в дорозі одяг, розпустила волосся і сала обережно розбирати сплутані пасма. 

Потім взяла Змієву щітку для розчісування конячої гриви й заходилася зачісувати руде волосся, що несподівано виявилося дуже  довгим і розкішним.

Дано ж її тут не було, он як відросла мідна грива, колись збрита налисо за неслухняність.

Потім Лахудра безжально скрутила волосся в тугий вузол, щоб відкрити шию і свій видатний бюст для огляду. 

Звично і вправно сама вдяглася, залишилося лише затягти стрічку корсета  на спині. 

Тепер у дзеркалі відбивалася руда дівчина в червоній сукні, веснянкувата, бо довелося бути на сонці,  з великими сумними очима смарагдового кольору. І з тонкими губами завеликого для цього личка рота.

Наче все добре. Тільки оце плебейське ластовиння, що проявилося під безжальним сонцем  дороги між світами.

Та білила все приховають. А чорна фарба відтінить брови й очі.

Остання представниця роду царівен-жаб, а тепер агент Темного, намагалася пригадати, чого не вистачає в цьому одязі.

І таки пригадала.

 Сережок, міфрилових  сережок у вигляді молодика і повного місяця, зроблених  кілька поколінь тому їх придворним майстром. Магія, вкладена у сріблястий метал,  робила ту, що носить сережки, найкрасивішою в очах тих, хто її бачить.

Але сережки зосталися в минулому. Вони зараз десь у скарбницях Темного.

Агентка, розжалувана в рядові, навіть на хвилину  згадала своє родове ім’я, назавжди втрачене.

Подумаєш, втрата! Не треба їй старого імені. Їй треба Темний Володар. 

Лахудра вперто мотнула головою. Обійдемося без прикрас - говорив весь її незалежний вигляд. 

І зовсім невідомо чому вона раптом  відвернулася від дзеркала. 

Дівчина впала обличчям на жорстку подушку лицарського ліжка, ридаючи над своїм життям, розтраченим на те, що не варте було витраченого.