Фон Ешенбах втішає Ружену і виявляє неабияку майстерність

- А десь не тут вони є, моя гнівлива дівчино. Не думай так голосно. 

-  Фон! Це літак. Не залізний птах.

- Ну я можу десь його вкрасти. Якогось нікому не потрібного, але все ще у чиїсь власності. Такі, мабуть, теж бувають. І керосин. Чи на чому вони літають, не викупаю.

- Ти  казав, що ванну з теплою водою не можна, а тут цілий літак! - обурилася я подумки, мило посміхаючись і поглядаючи, як чергова наречена трясеться з жаху і не може відповісти Темному на його підступні запитання. 

- Тут головне не дуже порушувати баланс, Ружено. - заспокоїв мене Фон.- Це не так просто, але щоб ти не хвилювалася, я ще й не те можу, кохана. Звідти взяти  щось, а туди відправити приблизно таку масу теж чогось непотрібного, але щоб воно було чиєюсь власністю, і може нічого поганого не станеться.

- Ага. Каменюку залізну приблизно такої ваги. Літаки залізні?

- Навряд, Ружо. І залізо в цьому світі - страшна отрута.

- От і добре. Давай сюди літак, залізний.  Темний отруїться, і ми звільнимося від пророцтва.

- Знаєш. Ружо, про що я думаю? - спитав і справді замислено Фон, що бачив, як і я, стражу, яка потягла кудись одну з наречених, затуливши їй рота. Невже відмовилася подарувати літака Володареві? 

- Знаю. - відповіла йому - Ти весь час про це думаєш.

- Гм. Ну я взагалі-то зараз думаю про Темного.

- Ну ти й вар’ят. Що ти з ним хочеш зробити - зв’язати й очі шовковою хустиною зав'язати?

- Ружено, як тобі не соромно! - гірко зітхнув привид. -  Це я вар’ят після твоїх фантазій? Я думаю, що Темний не належить до цього світу. Не як ти, бо ти насправді народилася тут. А як Змій. І тому може бути отруєний не будь-яким залізом, а тільки драконячим.

- Чому ти так думаєш, милий? 

- Бо ті залізні собаки, яких  послали його вороги - вони ж мають його розірвати або притягти у той світ, звідки прибули. А так досить було б просто вкусити, якби залізо, з якого їх зробили, могло нашкодити Темному. І послали б не хортів, а залізних комарів.

- Ого, у тебе уява, любий. Залізні кровопивці. Звучить як назва фільму жахів.

Почувся знайомий сміх.

- Фон,мене воно бісить! Це ха-ха неспроста. І воно нам щось хоче сказати. А ми не пам’ятаємо. 

- Або воно сміється над нашими зусиллями, Ружо. І нехай. Я сам можу зловісно сміятися, пів життя тільки тим і займався, коли мене зробили привидом і прив’язали до руїн каплиці. Ледве звільнився. Нехай і воно сміється.  Ми ще самі колись з нього посміємося.

- З кого посміємося? - спитала я. - не говори загадками.

- З кого ми що зробимо, Ружо мого серця? -ввічливо спитав Фон.

Коли Темний нарешті відтанцював всі танці,  що йому належали на цьому відборі, і, по-моєму, допитав всю дюжину відібраних кристалом на перший раз наречених, двох з них стражі кудись дуже нечемно потягли. А всі удали, що нічого не сталося.

І герольд нарешті оголосив кінець балу.

Це означало, що порядні дами й дівиці повинні іти наверх до себе, а сери лицарі та інші шляхетні дони й не шляхетні дами  можуть залишитися і продовжувати веселощі в більш розкутій обстановці. 

Я нарешті змогла піти до себе. Перед очима стояли ті нещасні дівчата, яких потягли до темниць тільки за те, що вони не знали нічого про літаки. 

А інші виходить знали?

По дорозі Фон, що побачив трохи місцевих веселощів після того, як я уже пішла, наздогнав мене і фігурно виматюкався на адресу неправильної імперії та безнадійно зіпсованого збоченця - її Володаря. Я аж заслухалася. 

- Ну вкраду я йому літака якогось. Нехай краще літає, ніж оте все. Тільки це викличе якісь наслідки, попереджую, якщо цей маніяк, якому літати охота,  не вкине у той світ такої ж кількості металу, з якого цей літак. Та може тут стільки його й немає.

- Не знаю, Фон. Він вимагав подарунок, а не обмін на залізо і будь-що інше. То тобі доведеться викрадати звідси метал, бідося моя. Диви, Змія не закинь туди ненароком. Він образиться.

- Ну припустимо я вже нагледів тут корисні копалини. І алюміній знаходиться в глині, а глини тут повно. Треба буде ще старі храми по лісах подивитися. Там може бути всяке корисне.

Очі Фона корисливо зблиснули. Він явно був у своїй стихії й захопився ідеєю.

- Тільки  чого ми   цим досягнемо, кохана? 

- Потягнемо час. - сказала я. - І він не чіплятиметься до вас зі Змієм. Ти хочеш у його темницю або катівню?

- Що мені його темниця? Вкраду собі трохи волі - і знову з тобою, любов моя. От Змієві буде складніше. Просто ти ж розумієш - Темний  потім ще чогось захоче, як та стара жінка рибака з її коритом. Ні, Ружено, це не вхід.

- А вихід знайти Принца. Висячі на дибі в катівні  ми не зможемо його  шукати. А як дамо Темному  іграшку, то  виграємо час. Порозпитуємо місцевих старожилів, поки він літатиме верхи на тому літачку.

- Бачу, ти все вирішила, моя Ружено. - Фон несхвально загарчав. - Я попередив. Але зроблю, як ти скажеш.

- Ти дуже милий  вовк, але скажи на милість, що ти зробив з моїм Фоном-пофігістом? Ти ж завжди мислив позитивно!

- Від моєї пари набрався. А ти все та ж Ружена, яка все розраховує і думає про наслідки, чи хтось інший, кохана? 

Ми одночасно засміялися.

- А перше, що треба, це познайомитися із Золотою Принцесою. - сказала я відсміявшись. - Нехай вона від переживань і розлуки стала мегерою, та все ж явно пам’ятає свого Принца. Вони  нібито пара. Ну так співають менестрелі принаймні. А краще них ніхто не знає. 

- І якщо вона досі жива, то й він живий. - підхопив Фон. - Точно, кохана, і він переховувався всі ці віки у неї під ліжком. - додав він єхидно.