Ну тепер всі в зборі?

Було видно, що Лахудра це знає. І що перспектива відвезти темного у жаб’яче царство  знайшла підхід до її серця. Але вірність стійко боролася з бажанням здійснити мрію всього її короткого і нещасливого життя.

- Ну ви тільки уявіть собі ваше весілля - вкрадливо продовжила Золота...

- Що, Лахудро, заміж зібралася? - весело спитав Темний, входячи до покоїв Золотої, які принцеса тільки-но закрила на три оберти магічного ключа.

Але звісно магія Темного навіть не помітила цієї жалюгідної перестороги.

- Ти ще пам’ятаєш, дівчинко, що дозвіл на шлюб моїм службістам даю виключно я? - поблажливо і майже схвально спитав агентку Володар.

Лахудра знітилася і не могла слова сказати. А от мене наче хто за язика потягнув.

- А ви й до службістів застосовуєте право першої ночі? 

Явно картинки, які постійно крутяться в думках Фона, щось зробили з моєю уявою.

- Я імператор. - Темний продовжував весело й зовсім не  агресивно посміхатися. - Тобто маю таке право щодо всіх підданих імперії.

Він продовжив мій жарт? Нічосі. Я тепер придворний блазень, виходить, раз імператор не гнівається на мої підколки. 

Дивувало, що він був досі у доброму гуморі. Псих якийсь.Тут все підготовлено до його повалення, і навіть найпалкіша прихильниця коливається. А він веселиться.

- Але я можу і не дозволити шлюб, якщо вважатиму за потрібне. - посмішку з надприродно прекрасного обличчя Темного немов стерли. - А нема шлюбу, нема й першої ночі. У нас тут закон і порядок, маркізо. А не те, що ви подумали.

Оскільки я нічого не думала про закон і порядок, то тільки мовчки стенула плечима.

А Лахудра виструнчилася і відрапортувала, що має для  Імператора важливе донесення.

Той недбало махнув рукою.

- Нічого важливого у твоєму шлюбі немає. Ти вибрала гарного лицаря - він кивнув на Змія, а той не відсахнувся з переляку від одної думки про шлюб тільки через свою залізну витримку. -  От тільки цим шляхом ти до мене у ліжко теж не потрапиш. Я не дозволяю тобі за нього виходити.

Тут полегшено видихнув не тільки Змій, а й Лахудра.

- У мене сьогодні було вдале полювання. І з цієї нагоди я вас запрошую на святкову вечерю. Як древні варвари ми будемо бенкетувати та пити вино з черепів мох ворогів. 

Тиша, що запала з появою Темного, здавалося стала ще тихішою. 

- Чого ви жахаєтесь, Золота принцесо? То буде вино, а не вода і не кров, яку ви мені недавно підсунули замість бренді. 

Не видно було ніяких ознак, що це когось втішило чи підняло апетит.

- А, ви хвилюєтесь щодо черепів?  - проникливо спитав Володар. - Так вони не ваші. Й на жаль це не череп вашого  вар’ята-нареченого, принцесо. А всього-на-всього головний кожух з черепа нічних хортів на ніжці від їх кістки. Дизайн мій, виконання теж.  Сервіз на сто персон. І ще є з чого доповнити, якщо не вистачить на всіх гостей. Матеріал непоганий і блищить, хоч це і не міфріл, що було б вишукано. Але й не залізо, що було б отруйно для багатьох. Це  стійкий до корозії й ударів пластик.  

Він самовдоволено подивився на нас, явно очікуючи захоплення. Але не побачив його.

- Я обов'язково зроблю унікальний  бенкетний сервіз з цих кожухів і кісток, сьогодні не встиг все доробити, але нам на вечерю вистачить, панове і дами. Ми будемо святкувати й радіти за наших підданих. Відсьогодні нічних хортів тут зовсім не залишилося. Жодного. 

Ми перезирнулися - принцеси вражено, а ми втрьох з розумінням. Імператор розправився зі своїми найсильнішими ворогами. І може тепер візьметься за слабших?

- Ходімо! - весело покликав Володар.-  Я два рази не запрошую. Лахудро, ідеш з нами. Будеш наливати вино, на честь мого гарного настрою і того, що ти не виходиш заміж.

Сміх весело рознісся покоями Золотої.

А вона раптом сказала.

- Темний Володарю, у мене теж гарний настрій сьогодні. Бо в замку стало тихо, і мої покої тепер знову мої. Тому у мене  є зустрічна пропозиція.

Темний запитально підняв брову і зацікавлено подивився на Золоту.

- Давайте на деякий час відкладемо наші претензії одне до одного. - пояснила та. -  І повечеряємо тут. З черепів нічних хортів, чи як захочете. Я б запросила й агента Лахудру з нами за стіл, але то уже на ваш розсуд. Вона може й наливати вино. Як накажете.  Приймайте мою пропозицію. Я теж два рази нічого подібного не пропоную. І нам, здається, давно пора поговорити, а не кричати й не звинувачувати.

- О! - сказав темний. - Ви точно ще пам’ятаєте, що мене неможливо отруїти?

- Звісно пам’ятаю,  Володарю. - посміхнулася Золота. - І мій кухар може образитись на те, що хтось подумає, ніби від його блюд буває розлад шлунку.

Темний був зараз зовсім не схожий на ту істоту, яку я бачила на бенкеті та під час аудієнції. 

Ні, зверхність і владність нікуди не поділися. А от вираз був інший. Він ніби аж помолодшав, хоча і до того не був занадто дорослим з вигляду. От що робить  спорт і омріяна іграшка!  

Цікаво, чи надовго він у гарному настрої? Мені майже хотілося, щоб він знову став холодним і жорстоким. Бо ми все ж змовники й збираємося повалити його владу. А він все ж узурпатор. Хоча,  як виявилося,  рослини тут обгоріли не через нього, а через те, що моя мачуха спалила пророцтво. І він винищив хортів, що нищили підданих, як тільки отримав змогу. І все ж він забирає собі всю магію, а піддані живуть все гірше. Бо тут нема технології, і магії тепер теж майже немає.

Зловила себе на думці, що ніби виправдовуюсь за те, що збираюся робити.

 А я всього  лише мушу віддати меча в правильні руки. Мені взагалі не має бути ніякого діла до того,  що замок занедбаний, а магія гине. Цей світ не мій, я тут просто тому, що мене притягнув Фон для здійснення пророцтва.

Знову почувся саркастичний сміх.

Моя шия в тому місці, куди цілилася кинджалом Лахудра, сильно  чесалася. І не від того, що  від неї не могла відірвати погляду Золота. Здається, що подряпина глибша, ніж мені здалося. Лахудра добре поцілила. Якби не фон і не Змій…