Трояндовий вінець

- Так! Я вам потрібний, діва з пророцтва. -  велемовно почав старий  маг. - І вам, лицар-вовк фон Ешенбах, я теж потрібний. І цій нещасній імперії теж. Я довго чекав на цю годину. іІот вона настала…

І як і деякі старі люди, яким ні з ким поговорити, бо вони набридли всім своїми повчаннями та мемуарами, маг ще довго говорив про те, який він потрібний, як довго чекав тому, що всі нерозумні, пожадливі, зарозумілі, молодь пішла непоштива, старі вижили з розуму, все гине, а якби його одразу послухали, а не видумували…

З природженої та ще й додатково вихованої мачухою ввічливості я слухала цього  старого мага, що в своїй подертій в мантії, яка була подертою ще тоді, коли я писала початок історії, закудланій бороді й з полум’яним взором нагадував міського божевільного. 

Пророцтво, написане мною і забуте, давно згоріло в магічному вогні, але все одно продовжувало збуватися.

Нарешті старий маг зовсім зарапортувався і замовк на середині якогось дуже складнопідрядного речення про те, що всі все робили, роблять і робитимуть неправильно, якщо не вислухають його, який єдиний пам’ятає, як правильно.

Я поаплодувала ораторові й подякувала, що він знайшов час пояснити нам, як правильно. 

І може він нам заодно повідає - чи ще можна якось  врятувати імперію, чи вже нехай розвалюється. Не вона перша, не вона остання серед тих, що розвалилися.

Але якщо можна врятувати без жертв і потрясінь, то добре було б хоча б дати оклигати країні і навчити підданих  жити в умовах відсутності магії.

Маг глянув на мене несхвально, немов я його перебила, а не врятувала від того, щоб усі побачили, що старий маразматик уже заговорюється.

- Так, дитя моє! - невдоволено продовжив він. - Дещо можна зробити. Але треба, щоб ви зрозуміли -  справа не в тому,  хто кого вб’є магічним мечем, який  ти принесла. Я нагадаю, як дослівно звучало пророцтво  спочатку. Без того, що  потім туди додали меча, опального принца та інші пояснення того, що буде після головної події.

І він  рухом дешевого ярмаркового фокусника зірвав зі сфери тканину.

Спочатку щось зашипіло, як старі платівки до початку музики, а потім голос мага, трохи молодший і бадьоріший, ніж зараз, проказав:

- О, Темний Володарю, твоя влада буде непохитна, допоки вовк не принесе  троянду через розбитий скляний міст і квіти не повалять стіни твого замку.

Ну так, це я сама і писала. Тепер пригадую.

Оце я розумію - крута  гра в зіпсований телефон, розтягнута на віки.

- І як з цього  виник Меч Справедливості, що поверне владу законному правителю? - спитала я чародія.

- Про меч теж було. - знехотя признався маг,  але  пізніше і в тлумаченні до пророцтва. Воно теж вірне. Але і його зрозуміли неправильно.

- А як правильно? - з усіх сил стримуючи роздратування й нетерпіння знову спитала я. Бо паростки троянд уже обвили мур так далеко в сторони і вниз, наскільки я могла бачити. 

Вони проникали все глибше в щілини старої кладки. Не треба було бути магинею або пророчицею, щоб передбачити - пара годин, і від муру нічого не залишиться, крім дуже красивої живої огорожі з  троянд.

І замок почнуть брати штурмом всі охочі.  А за кого вони - я ще не знаю. І це півбіди. Бо не знають і вони - ті, що оточили замок.

Хто ж майбутній імператор?

- Правильно буде так, обрана діво, як ти вирішиш. - дуже допоміг мені  маг. От нащо  тоді взагалі тримати в замку мага, якщо вирішувати все одно мені?

- Ти створила цей світ, між нами кажучи, ти й повинна знати, як правильно. - він що, мені підморгнув? Пень старий.

- Але ж уже пізно проводити відбір імператорів, зараз стіни  падуть, і все,  імператора нема, віват новому. - з притиском натякнула я цьому дармоїдові. Ну нехай спитає своєї сфери, яка кристал. Що за дурні ігри престолів, час іде на хвилини!

- Тобі доведеться вибирати з того, що є, діво-трояндо. - змовницьки проказав старий маг. 

І тут всі, крім Змія і Фона, нашорошили вуха. Я такої уваги до себе ще ніколи не відчувала.

Навіть трояндовий кущ з Темним всередині і старий маг завмерли й, здається, навіть не дихали.

- Змію, - вкрадливо сказала я. - Ти  раптом не хочеш стати імператорм? Диви який гарний світ, є де розвернутися твоїм талантам. Та у тебе ж явні здібності до цього діла.

- Ні, Ружено, пробач. -  чемно, але твердо відмовив Змій, а ще друг називається. -  Це твоя проблема, не моя. Я тебе захищу. І ту дівчину, з якою Темний так нечемно повівся. Але для драконів тут немає нічого цікавого. Ти ж знаєш.

- Знаю. Але ж спробувати можна було. - сумно сказала я.

- Дама Лахудро - звернувся Змій до Жабки. - Я чув, що цей … гм, Володар, щось непоштиво сказав про вашу зубну формулу. Вбивати його я не буду, бо це не шляхетно, він зв’язаний. Та й ви явно засмутитеся.  Але якщо ви підете зі мною, я перенесу вас у світ, де вам зроблять зуби в будь-якій кількості й з будь-якого матеріалу.

- Дякую, мій лицарю. - сказала принцеса Жабка, посміхаючись своїм великим ротом і показуючи, які саме зуби відсутні. - але у жаб насправді немає ніяких зубів. Зовсім. А для людської іпостасі я можу й сама все відновити. Це ж моя родова магія. Просто не хочу.  Але все одно я дуже вдячна за пропозицію.

- Я правильно розумію, що це означає відмову? - уточнив Змій з полегшенням в голосі.

- Так, мій лицарю. Я звільняю вас від  служіння, з безмежною вдячністю за все. Ви відродили мою віру в лицарство.  Але я зараз загину разом зі своєю парою, тож яка різниця - з повною зубною формулою чи ні. 

- Як скажете. - ввічливо відповів Змій.

- А ви,  Золота принцесо, не хочете стати імператрицею? - спитала я другу кандидатуру. -  звісно за умови, що  ваша пара не буде допущена до правління?

- Ні. На жаль це неможливо. - і було видно, що їй справді жаль.-  Як старійшина вампірів я не можу ніким більше опікуватися. Мене не зрозуміють співвітчизники. Бо я повинна захищати виключно їх інтереси.