МІсячне Танго

РОЗДІЛ 2. І ЗНОВУ КЛОПОТИ

Вийшовши з будинку ДБР Наталя зловила таксі й поїхала до себе додому. Зайшовши в квартиру вона в першу чергу попрямувала до ванної кімнати. Там відкрила кран з гарячою водою й почала повільно роздягатися. Думки у жінки плуталися і щоб хоч трошки отямитися вона вирішила викупатися. Цей нехитрий метод завжди й безвідмовно допомагав їй раніше вгамовувати свої розбурхані емоції та почуття. Не підвів він Наталю і на цей раз. Занурившись у наповнену ванну жінка відчула, як втома й розпач повільно відступають від неї. Гаряча вода наче змивала з її серця біль та розчарування. Свідомість Наталі почала прояснюватися, думки ставали чіткішими й осмисленими. Вона трохи заспокоїлася й взялася обмірковувати ту жахливу біду, що спіткала її напередодні.

Наталя прекрасно розуміла, що сімейне життя у неї останнім часом дало глибоку тріщину, і Михайло був не найкращим чоловіком у світі. Та навіть зраджуючи з іншими, він все ж по-своєму любив та дбав про неї. Тепер все це невідворотно залишилося у минулому. Чоловіка раптово не стало й як тепер жити без нього вона собі і не уявляла. Жінка й гадки не мала, що їй робити та як існувати дальше. Від таких думок їй стало страшно. Лунка тиша пустої квартири лише підсилювала підсвідомий Наталин переляк перед непевним майбутнім. З чималим зусиллям дещо розігнавши ці нав’язливі побоювання жінка вирішила, що напевне найкращим способом притлумити своє пригнічення та душевний біль, буде відволікти себе якоюсь важливою, невідкладною справою. І якось само собою випливла думка, що їй треба зайнятися похоронами чоловіка та вияснити як ідуть справи на його компанії.

Вилізши з ванної Наталя похапцем переодягалась в чистий одяг. Наділа на себе скромне чорне плаття й такого самого кольору черевички. Потім дістала з сумочки свого мобільного телефона та набрала номер офісу фірми. Відповіла Катря, секретарка Михайла. З півслова впізнавши дружину свого шефа, вона тремтливим голосом затарахкотіла:

– Добрий день, Наталіє Григорівно! Щиро співчуваю вашому нещастю. Михайло Степанович був винятковою, чуйною й доброзичливою людиною…

– Не треба Катре, – швидко зупинила секретарку Наталя раптом запідозривши, що подруга Ірина мабуть була не єдиною пасією її покійного чоловіка. – Знайди мені будь ласка Омара Рафаїловича. Він зараз в офісі?

– Одну секундочку, – промовила дівчина. – Омар Рафаїлович давно вже намагається зв’язатися з вами. Перемикаю вас на його телефон.  

На другому кінці телефонного проводу глухо клацнуло й в слухавці почувся густий бас виконавчого директора фірми, Омара Рафаїловича Павліашлвілі:  

– Наталочко, привіт! Де ти пропадаєш? Нам треба негайно зустрітися.

– Я зараз вдома, – коротко промовила жінка.

– Негайно виїжджаю до тебе. Дочекайся мене. Потрібно дуже серйозно поговорити.

І не чекаючи її згоди чоловік швидко поклав слухавку. Наталя гірко всміхнулась. Павліашвілі був діловим партнером і першим помічником Михайла. Товариський та веселий він нерідко хвалився своїм джигітським походженням та начебто далекими родинними зв’язками з одним колись відомим а тепер вже призабутим співаком. Хоча єдине, що виказувало в ньому на кавказця, був характерний гачкоподібний ніс та гарячкова, темпераментна вдача. І хоча чоловік за віком годився їй в батьки, проте Наталя неодноразово ловила на собі його хтиві, ласі погляди. Та незважаючи на це, жінка в цю мить рада була навіть і такому співбесіднику. 

Поки Омар Рафаїлович добирався до її помешкання жінка встигла зготувати міцної кави. Жадібно сьорбаючи духмяний напій Наталя з гіркотою подумала про те, як безжальна доля може кардинально перемінити життя людини. Ще вчора вона була такою щасливою та безтурботною. Вечірня зустріч з Василем, їхня ділова розмова у кав’ярні й безумно-пристрасне танго опісля. На прощання вони навіть дружнє поцілували одне одного. А вже вранці на порозі батьківської хати з’явилися бездушні обличчя поліцейських, що принесли приголомшливу звістку про смерть її чоловіка. Дальше був екстрений переліт літаком в столицю, принизливий допит у слідчого і крижана самота у враз очужілій квартирі.

Дзвінок в двері перервав калейдоскоп неприємних спогадів у жінки. Відкривши двері вона не стрималася й кинулася в обійми невисокому опецькуватому чоловікові з великою, лискучою лисиною на голові: 

– Омаре Рафаїловичу, як я рада вас бачити…

Дальше сльози рясним водопадом залили обличчя Наталі. Припавши до плеча гостя вона розревілася мов мала дитина. Міцно пригорнувши жінку до себе Омар Рафаїлович почав ніжно погладжувати її по плечах. Наталя і незчулася як рука Павліашвілі непомітно почала зісковзувати по її спині все нижче та нижче. Рішуче випручавшись з чіпких обіймів старого ловеласа, вона наче нічого й не зауваживши, поспиталася:

– Омаре Рафаїловичу, що ж це таке робиться? Хто і чому вбив мого Михайлика? Кому він став на заваді?

– Не знаю доню, не знаю! – пробубонів Павліашвілі. – Мені відомо лише, що знайшли твого чоловіка мертвим в його кабінеті вчора пізно ввечері. Кажуть, що він був впритул убитий з пістолета. Тож слідчі органи напевне насамперед запідозрили співробітників фірми та рідних і близьких Михайла Степановича. Мене вже допитували, і поміж усього іншого, цікавилися де ти зникла.

– Я гостювала в батьків, у селі, – відповіла Наталя й щоб припинити небажані розпити швидко змінила тему розмови. – А про що ви хотіли зі мною поговорити?

– У нас серйозні проблеми на фірмі, – зітхнув Омар Рафаїлович і важко плюхнувся на стілець завбачливо підставлений жінкою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше