Розділ 4. ВІЗИТ ДО ВОРОЖКИ ЮСТИНИ

Вперше до ворожки Юстини Наталя навідалася ще коли навчалася в школі. Звісно зробила це не сама, а в компанії кількох сільських подруг. Дівчата саме мали вільний від уроків день, і щоб даремно не прогаяти незайнятий час, вирішили розізнати яке у них буде майбутнє. Кожна прагнула довідатися що її чекає в дорослому житті, чи пощастить зустріти справжнє кохання, і хто буде тим єдиним та неповторним. Котрась з них вже мала своє потаємне уподобання і її цікавило чи варто незабаром чекати на взаємну симпатію, котрась тільки хотіла почути кому сама припала до душі.

Звичайна невинна допитливість майже більшості дівчат такого віку. Традиційно, відповіді на ці «доленосні» запитання невгамовні школярки отримували завдяки картам для гадання, або якимось іншим нехитрим «провісницьким» ритуалам, що завше передаються з покоління в покоління між найкращими подругами. Не були винятком і Наталя з її приятельками. Вони неодноразово намагалися дізнатися про своє майбутнє всіма доступними їм способами, хоча в глибині душі чудово розуміли які несерйозні та сміховинні ці власноруч зроблені передбачення.

Якось дівчина проговорилася про циганське ворожіння з її дитинства, і всі приятельки враз загорілися бажанням й собі хоч раз погадати у справжньої провісниці. Ясна річ що їхати у місто й шукати там ту саму циганку ніхто не збирався, бо після скількох років, що проминули з того незабутнього для Наталі дня, сподіватися віднайти її було б справжнім безглуздям. А от побувати у ворожки Юстини і попрохати її передбачити їхню долю, видалося справою доволі реальною, хоча й лякливою заразом.

Про Юстину в окрузі ходило чимало різноманітних чуток, і що з них було правдою, а що вигадкою вже й не виясниш. Старші люди часто подейкували, що ця жінка справжня відьма, яка віддавна знається з нечистою силою. Мовляв, за свою ворожбитську допомогу, знахарське зілля, чаклунські амулети і магічні обереги вона бере платню не звичайними грішми, а живими душами, які спершу спокушає на недостойні діяння, а потім вже за вчинені гріхи спроваджує в потойбічний світ, таку собі огняну гієну, на вічне заклання і розтерзання пекельним демонам.

Ті хто були віком дещо молодше вважали Юстину звичайною шахрайкою, без будь-яких надприродних можливостей і всякого чаклунського дару. Такою собі вправною аферисткою, здатною майстерно замакітрити голови легковірним людям. Звичайною пройдисвіткою, котра обманом і фіґлярством видурює грошенята у занадто довірливих клієнтів. Однак і перші і другі вряди-годі все ж навідувалися до ворожки. Коли припече біда й стане непереливки в житті, то звернешся за допомогою навіть до самого люцифера.

До Юстини навідувалися за різним. Хтось йшов за помічним зіллям від важкої хвороби, остаточно зневірившись в офіційній медицині. Хтось, як ото дівчатка, лише цікавився яке майбутнє на нього очікує, і як уникнути фатальних помилок, що чекають попереду. Ну а були й такі, що мали зуб на сусіда, чи якусь іншу знайому людину, та хотіли дошкулити якоюсь мерзотною пакістю. За слухами ворожка не відмовляла нікому, у неї начебто можна було задовільнити всі свої насущні і потаємні бажання, лишень було б чим заплатити.

Першою про цю могутню ворожку прохопилася одна з подруг Наталі, а вже за мить навідатися до лиховісної гадалки зголосилася вся їхня дівчача компанія. Юстина мешкала в невеличкому хуторі розташованому порівняно недалеко від їхнього села. Якихось десять кілометрів відстані, яку юні приятельки подолали в безтурботних теревенях, веселих історіях і жартівливих кпинах одна одної. Гарний літній день, приємне дружнє товариство, легке пощипування адреналіну від думки про зустріч з потаємним були тоді їхніми супутниками.

Славнозвісну чарівницю вони знайшли без особливих проблем. Хутір був невеличким і складався всього лише з десятка хатинок. Обійстя Юстини знаходилося на самій окраїні хутірця, біля узліссі невеличкого гаю. Оця окраїна і узлісся тільки й співпадали з тими буйними фантазіями про відьму та її житло, що собі уявляли по дорозі дівчата. Дальше була сіра реальність. Домівка Юстини абсолютно нічим не відрізнялася від інших домівок з їхнього села. Звичайна цегляна хата оточена штахетним тином і з фарбованою на зелене хвірткою. Перед хатинкою був розташований невеличкий квітник, де біля куща жоржини й поралася хазяйка дому.

Своїм зовнішнім виглядом ворожка теж була далека до всіх раніше придуманих подругами химерних і моторошних картинок. Звичайна жінка підстаркуватого віку, трішки огрядна з одутлим обвітреним обличчям, коротким кучерявим волоссям і невиразними сірими очима. Навіть одягнута Юстина була по-сільському просто та невибагливо: чорні штани, пістрява блузка і плетені капці. Чомусь саме це буденне вбрання найбільше вразило і запам’яталося Наталі.

Побачивши їхній гурт ворожка насуплено зиркнула на них з-під лоба і іронічно поцікавилася:

– За гаданням прийшли, чи комусь треба приворотного зілля вже?

На безмовний подив дівчат вже більш приязно пояснила:

– Та до мене тепер незнайомі тільки за тим і навідуються. Ви молоді й нетерплячі, вочевидь, або про свою долю дізнатися, або вже когось пришпилити до себе хочете. Гроші хоч маєте, я за даремно нічого нікому не роблю?

Дівчата повитягували свої скромні заощадження і простягнули їх гадалці. Ворожка глузливо глянула на їхні пом’яті купюри, однак не відмовила, лиш з тою ж іронію в голосі поспиталася:

– Хто насмілиться піти зі мною першою?

Першою стала Наталя.