Розділ 7. РОЗМОВА ДВОХ ЖІНОК

В непрошених гостях Наталя просиділа доволі довгенько. Спершу жінка лише хотіла подивитися на ту хто стала супутником життя для Василя. Кортіло побачити свою мимовільну суперницю, поспілкуватися трохи з нею, об’єктивно оцінити всі її достоїнства та недоліки та порівняти зі своїми плюсами й мінусами. Однак незабаром виявилося, що Оля приємний співрозмовник і цікава бесіда про всяку всячину затягнулася з нею на тривалий час.

Розпочалася розмова за чашкою кави з того, що Наталя відразу запропонувала перейти з офіційного «Ви» на дружнє – «Ти». Оля була згідна і відразу ж проявила свою жіночу допитливість:

– Василь мені чомусь раніше ніколи про тебе не розповідав.

Наталя мило всміхнулася і відпивши ковточок гарячого напою відповіла:

– Мабуть тому, що мене давно вже в селі не було, то й підзабувся трохи. Колись ми були непоганими друзями і навіть деякий час зустрічалися, та з тих пір стільки років злетіло.

– Ого! – вигукнула жінка швидко зиркнула в сторону свого чоловіка. – То у вас було кохання?

– Радше нетривале підліткове захоплення, – награно-безтурботним голосом пояснила Наталя. – Я була тоді юним і наївним дівчам, а він вже дорослим юнаком з досвідом армійської служби. Кілька місяців зустрічалися, бігали одне до одного на побачення, навіть, чого таїти, якось і поцілувалися. Та тривало це недовго. Після закінчення школи я поїхала навчатися до столиці і там зустріла свого судженого. А він знайшов і підкорив твоє серце.

– Але зараз ти залишилася одна? – обережно поспиталася Оля.

– Так, – спохмурніла Наталя. – Минулорічної осені мого чоловіка вбили і я тепер одинока вдова.

– Вибач за мої недоречні та мабуть неприємні питання, – промовила винуватим тоном господиня дому.

– Та нічого, – заспокоїла її Наталя. – То вже все в минулому. Найгірше те, що коли трапилося це нещастя я знаходилася тут, в селі. Ми напередодні неабияк посварилася і мені спало на думку трохи розвіятися, заспокоїти нерви, а заодно навідатися в гості до батьків на кілька днів.

– Співчуваю, – в голосі Олі відчувалася непідробна щирість. – І ще раз велике спасибі за все що зробила для одужання нашого сина. Ти насправді неймовірна жінка.

– Та вистачить вже тих подяк, – зупинила співрозмовницю Наталя. – Так мене розхвалюєш, що скоро загорджуся й почну дерти носа. Просто коли випадково взнала про вашу біду, то відчула, що мушу втрутитися, й допомогти чим можу. А дякувати будете вже коли хлопець повністю одужає і влітку пройде повну реабілітацію в клініці.

Побачивши як тепер вже Оля спохмурніла, швидко додала:

– За гроші не хвилюйтеся. Я відразу оплатила весь курс лікування. Можете спокійно знову їхати в столицю і нічим більше не перейматися. Знаю, що заради порятунку дитини ти важко гарувала за кордоном, тепер цього вже робити не треба. Залишайся вдома і дбай про чоловіка та дітей.

В очах у господині дому блиснули сльози і вона сумно зітхнувши промовила:

– Було б добре більше нікуди не їхати. Ти собі не уявляєш як там тужливо на чужині. Навіть під час роботи постійно думаєш про рідний дім, та часто згадуєш близьких людей, що залишилися тут. Чесно, як би так не були потрібні ті кляті гроші, то давно б все кинула та повернулася на Батьківщину.

– А де і ким ти там працювала? – поцікавилася Наталя відчуваючи дивну жалість до цієї жінки.

– Головним чином працювала в Неаполі, в одному з численних нічних клубів міста. Спершу була звичайною посудомийкою, потім стала офіціанткою, а наприкінці дослужилася до посади барменом.

– То ти повелителька коктейлів? – пожартувала Наталя.

– Та щось таке, – всміхнулася Оля.

– То може покажеш своє вміння? – поспиталася гостя і змовницьки підморгнувши господині дому запропонувала. – Вип’ємо за наше знайомство і подальшу дружбу.

Олю така пропозиція якщо дещо й здивувала, то вона навіть і вигляду цього не показала. Жінка підхопилася з місця і промайнуло зовсім небагато часу як на столі, мов за помахом чарівної палички, з’явилися два фужери, до вінця наповнені якимось різнобарвним напитком, та тарілка нарізаних акуратними скибочками фруктів. І вже за мить, після взаємних здравниць, розпочалося святкування народження нової дружби між двома жінками.

Пізно ввечері, проводжаючи жінку додому, Василь який за весь час не промовив і десятка слів, та не пригубив і грама спиртного, бо зранку мав іти на роботу, раптом запитав у Наталі:

– Нащо ти все це влаштувала?

– Ти про що? – захмеліли голосом запитала жінка.

– Навіщо сьогодні приходила до мене?

– Ах це! Добре що нагадав. Не повіриш, але мені потрібна твоя фахова допомога.

– Ти про що це? – здивувався Василь.

– Пам’ятаєш мій кросовер, яким я приїхала сюди минулої осені? Так от, він чомусь тепер не заводиться. Треба щоб спеціаліст подивився в чому справа. Прийдеш завтра поглянути, що там з машиною трапилося?

Чоловік після нетривалих роздумів, важко зітхнувши, коротко буркнув:

– Так, після роботи заскочу до тебе.

Вони саме зупинилися біля Наталиної хвіртки. Жінка спробувала було поцілувати чоловіка на прощання в щоку, та він рішуче відхилився, і швидко зник у нічній темряві. Дивлячись йому вслід вона лиш вдоволено посміхнулася.