Розділ 1

《Я тебе не верю,
Ты - сон вчерашний,
Который мне пророчит слезы.
Я тебе не верю,
Ты - снег зимы прошедшей, давно растаял...
Я тебе не верю,
Ты - солнце, утонувшее в воде холодной.
Я тебе не верю,
Ты - все, что было у меня,
Но я тебе не верю!》

- Бувай люба. 

Саме в цей момент моє життя обірвалось. 

Гроза набирала обертів, а я і не помічала крапель, які вже починали падати мені на обличчя. Він... Він тільки, що покинув мене. Хлопець, якого я кохала більше за все своє нікчемне життя покинув мене... 

Я сіла прямо на асфальт. Він був нагрітий за весь цей день. Підіймався сильний вітер. Сьогодні можна плакати. Бо дуже легко сприйняти мої сльози за дощ. 

Я бачила його спину, яка віддалялась від мене занадто швидко, і не могла повірити, що все це не сон. Я, невгамовна дівчина, яка ніколи і нікого не вміла кохати, з цікавим ім'ям - Алія, зараз сидить на вулиці та плаче. Це не схоже на мене... Останнім часом я в принципі зовсім не схожа на себе. Та чи можна це пов'язати з ним? Напепевно, ні. Бо життя пішло шкереберть ще до його появи. 

Почулася весела мелодія. Телефонувала мама. Перша причина, через яку все пішло не так. Відповідати не хотілось, але моя нестерпна совість завжди перемагала серце, яке носило на собі тягар образи день за днем. Я була доброю і це, на мій погляд, головний мінус людини. 

- Так, мамо, - монотонно відповіла я. 

- Алію, повертайся додому, прошу тебе. Твоє життя в окремій квартирі ні до чого хорошого не призведе. Прошу, люба. - мене пересмикнуло, коли вона назвала мене так, як дві хвилини назад називав Микита. 

- Спілкування з тобою ні до чого хорошо не призведе. Всього гарного. 

Я відключилась. Ці балачки я просто-таки ненавиділа. Постійно одне і теж саме і вона ніяк не зрозуміє, що я не повернусь додому. Я любила її, але вона обрала батька. Обрала вислуховувати його неподобства щодо жахливої доньки та життя у хрущовці. 

А я не така. Мені двадцять три роки. Я працюю в поліції та горя собі не знаю. Не знала... 

*** 

Кароліна 

- Я не можу закінчити цей сраний проект!!! - увірвалась я у кабінет директора.
Він був моїм гарним знайомим. Дуже гарним, тому робити це я могла коли завгодно. І мені все одно, чим він там займався. Мені взагалі на все все одно. Хвилює, лише моє життя, в якому зараз справжній безлад. 

- Що в тебе знову сталось? - він відклав папірці. 

- Спортивний клуб в Одесі - це найскучніша тема для статті. Я вигоріла і в мене немає настрою робити цю нудоту... - похнюпилась я. 

- Кароліно, тут не все і не завжди буде так, як ти бажаєш. Треба вже звикнути. Але я тебе розумію. Ми люди творчі, а ти тим більш. - Оглянув мене вже знайомим усім поглядом. 

- Що, є щось цікавеньке? - Зраділа я. 

- Так. Ми відкриваємо нову серію журналів. "Зміни себе" . Ти повинна написати серію статтей про повну зміну себе. Ти, ніби, повинна перетворитись на свою повну протилежність. Даю тобі два тижні на це. Працюй вдома, дозволяю. Якщо замовникам сподобається, то гонорар буде величезним. Думаю, це як раз варіант для такої особистості, як ти. 

- Дякую, вже завтра я почну, - зраділа я. Хоча б щось нормальне за всю мою кар'єру. 

Зачинила двері з іншого боку та переможно посміхнулась. 

Журналістика - це профессія, в якій без знайомств нікуди. Ти ніколи не досягнеш успіху без статних друзів, чоловіків та мізків. Хоча, напевно, так всюди... 

*** 

Як виконати це завдання? Вже годину я сиділа у кафе, попиваючи свій улюблений латте із сиропом троянди, та думала, думала і ще раз думала. У мізки нічого не лізло. Як можна описати свій абгрейд без абгрейду? Хоч шукай людину та обмінюйся з нею життям!! 

Рука з кофе зупинилась, так і не дійшовши до рота. 

- Це ж геніально... Знайти людину, з якою я на тиждень обміняюсь життям. Описати моє перевтілення в іншу людину було б дуже цікаво, а людям би було цікаво про це читати. Це, ніби книга... 

Ідея запала мені у голову і більше не хотіла з неї виходити, тому я зазбиралась додому, щоб краще все обдумати. Напевно, це безглуздо і ніхто ніколи на таке не погодиться, але я можу бути переконливою. 

Робота завжди була моїм головним спонсором жити. Без неї я б з'їхала з глузду. Три головних мої таракани загризли б мене одразу ж, не забиті б були мої мізки статтями та купою писанини. 

На вулиці світило сонечко. Останні теплі дні осені. Скоро зима. Чудова пора року наповнена магією, подарунками та дитячим сміхом. Все це я обожнювала і завжди з нетерпінням чекала. 

Задзвонив телефон. Інна. Телефонує вона, лише в двох випадках. Якщо їй потрібні гроші, або, якщо не має кого позвати на тусу. Найчастіше, від другого я відмовляюсь категорично, а ось на перше навпаки погоджуюсь. 

- Кароліно, привіт, ти сьогодні зайнята? - Зрозуміло, сьогодні мене будуть кликати на накращу тусу в Одесі. 

- Сьогодні одна з найкращих тус в Одесі, - я ж казала. - Ми маємо піти! 

- Ти ж знаєш, це не моє. Давай якось ти сама. 

- Ні та ще раз ні! Я вже біля твого під'їзду, тому в тебе немає можливості від мене злиняти. 

*** 

Алія 

Я пила вже четверту рюмку текілли, але полегшення все ще не було. Я так само його кохала. Його зелені очі, чорне волосся та прес. Я кохала в ньому усе, і досі не вірила, що більше ніколи не зможу його поцілувати... Я занадто сильно потонула в цих відносинах. 

- Привіт, в тебе зайнято? - до мене за барний стіл підсіла ще більш п'яна дівчина. 

Її було видно здалеку. Біле, ніби перший сніг, волосся, шкіряна спідниця та топ, який не прикривав майже нічого. Вона здавалась правильною дівчинкою, але напевно, це не так. 

- Бачу, тобі тут так само весело, як і мені. Я, взагалі-то не сильно люблю усі ці місця, - вона обвела руками клуб. - Тому давай знайомитись. Я Кароліна. 

- Алія. - Відповідаю лаконічно. Нові знайомства мені ні до чого. Точно не зараз. 

- І чому ж ти така сумна? Гей, досить ось так сидіти, треба насолоджуватись життям, - вона тяжко зітхнула та подивилась на мене великими, синіми очима. В цей момент вирішила все ж таки підтримати розмову. Щось в ній мене чіпляло. 

Кароліна 

- Мене сьогодні покинув хлопець, закінчується відпустка, ось і сиджу тут. А ти, мила леді, як опинилась тут? - посміхнулась. За цією посмішкою вона ховала свої справжні емоції. Чомусь, я одразу це зрозуміла. 

- Подруга змусила йти, а мені треба було розвіятись. Я працюю журналістом і зараз зовсім не виходить писати статті. Вигорання. Новий проект на носі, а я не знаю, як його виконати. Взагалі не розумію, чому кажу це тобі. Вибач, - встаю та вже намагаюсь покинути її компанію. Не звикла я ділитись своїми почуттями. 

- Геей, почекай. Все добре, ти нічого такого не сказала. Слухай, а поїхали до мене? В мене є вино і я ще не розповіла тобі, що відбувається в моєму житті. Тобто, я розповіла, але не повністю... - На цих словах моя нова знайома падає та белькоче собі підніс ще щось. -  Бо якось не чесно виходить. 

- Давай краще до мене. Я не настільки п'яна і ми не застрягнемо на пів дороги.