Розділ 15

Алія

Я думала, що збожеволію в цього старого друга Кари. Він занадто багато розмовляв про книги, а єдине, що дійсно сподобалось мені, була Війна та мир. 

Його ж цікавив Гамлет Шекспіра, тому я просто слухала та погоджувалась з усім, що казав він. 

До зустрічі з Тимуром залишалось декілька годин, тому я зателефонувала нашій білосніжній дівчинці. 

- Привіт, ти зайнята? 

- Ні, а тебе що, вже відпустив мій давній знайомий? 

- Я б сказала не давній, а старий, але то таке. Я можу зайти до тебе? В мене є вільна годинка, заодно розповім про завдання. 

- Згода, чекаю. 

*** 

Кароліна. 

Сьогодні вийшов перший номер журналу, в якому ми почали рубрику "Корабель успіху в Одесі". І цю рубрику веду я. Пишу про зірок та їх успіх. Першою стала Яніна. Я і досі не розумію, як так сталось, що я познайомилась з такою популярною дівчиною, але це успіх. Успіх почати рубрику такого дорогого формату та працювати з відомими особистостями. І це тільки початок. 


На телефон приходить повідомлення. Знову він. 

"Познайомилась з Яніною? Молодець, Кара. Ти завжди хотіла писати. Запросиш наступного разу мене? Моя гарна Біла сеньйора..." 

Я не розумію, коли втратила цю стіну, яку будувала по цеглинках кожного дня. Чому зараз все змінилось? Чому я не можу витримати цю людину та плачу так часто? Я звикла жити з розумінням того, що він нікуди не зникне. Що він буде поряд завжди. Він буде згадувати той день завжди. Він не відчепиться, і його не хвилює, що я не винна... 

Сльози котяться. Я згадую дні, коли все ще було добре. Коли все тільки починалось і він був мені ближче за маму, яка повністю віддалась роботі. Той день змінив все. Він змінив мене та його заодно. Хоча, можливо він був таким завжди? 

Відкриваю Алії, а вона завмирає. Звісно, вона розуміє, що я плакала. Я мовчки проходжу на кухню, де все ще відкритий телефон з його повідомленням. 

- Що сталось, Ліно, ти в нормі? - бере у руки смартфон, а я не встигаю забрати. Швидко читає. - Хто цей Нік? Чому ти плачеш? - Я мовчу. - Поясни вже мені щось! 

- Господи, Алія, будь ласка, не чіпай мене... Ніхто ніколи не повинен дізнатись про це. І ти теж. 

- Ні, я не розумію. Я не знайома тобі людина, але, якщо ти так трясешся над цим хлопцем, то це не нормально! Хоча, так, я добре тебе розумію... Швидко покинути свого колишнього вийшло тяжко. Я ж кохаю його. Чи кохала... Останнім часом я ніби в якійсь червоній павутині з болю, розпачу та минулого не відомих мені людей. 

- Ти не розумієш... Він зґвалтував мене. Мій зведений братик зґвалтував мене в день похоронів наших батьків. Ніхто про це не знав. Навіть психолог, в якого я просиділа два роки... Можливо, саме тому він мені не допоміг, - я замовкла. Я нічого більше не відчуваю. Я ні як, і ніщо. І мені не хочеться відчувати. З появою в моєму житті Яніни я відчула все, що відчувала три роки тому знову. 

Я б так хотіла, щоб все це нарешті закінчилось. Я звикла боротись, але для чого? Для кого, заради кого мені боротись? 

- Господи, Кароліно, вибач, я не думала, що все так... Так жахливо. - Вона в шоці. - Чому ти мовчала? Поліція б допомогла, його б посадили, чому!? 

- Я боялась... Я бачити його боялась, я жити боялась. Я не знаю, як впоралась одна. Як витримала це все. Він не відстає, він завжди буде поряд. Моє минуле завжди поряд... 

- Каро, його можна посадити! За зґвалтування, за постійні погрози, за все. І ти будеш жити щасливо. 

- Ніколи вже не буде щасливо. В нього зв'язки, а в мене страх. Я боюсь щось змінювати. 

*** 

Алія 

Я пропоную Ліні залишитись, адже бачу, в якому вона стані, але дівчина проти. Вона звикла сама боротись з собою, а тому я йду. 

Думки лише про це все... В голові не вкладається. 

- Привіт! Як ти? - обіймає мене Тимур. Від нього йде запах цитрусу та мигдалю. 

А від Яніни пахло ладаном... До чого я згадую її? 

- Все добре... Я взяла нам ягідний раф, ти не проти? 

- Ні, тільки за. Як там Кароліна? В останню нашу зустріч вона погано себе почувала. Здається, панічна атака, - каже він і я зупиняюсь. 

- Що? І ти мовчав?! В наступні рази, коли підеш до неї та побачиш щось подібне, кажи про це мені! 

- Гаразд, але не розумію, чому ти так за неї хвилюєшся? В дівчинки здаються нерви, робота не з легких, творча. 

- Чому ти привів мене саме сюди? 

Переводжу тему та оглядаю порт. Кораблі більше за нас разів у десять, моряки, які розмовляють та радіють тому, що ступили на землю та море. Гарне, освітлене місяцем. 

- Мій батько був моряком, але він помер, як раз у рейсі. Дивно, так? Подібні казочки часто розповідають дітям, щоб вони не засмучувались, що їх батько пияка. Але це не казочка, це моє життя. - я замовкаю та слухаю його. До чого це все? - Я ходжу сюди дуже часто. Я обожнюю це місце, воно нагадує мені ті часи, коли ми зустрічали батька. Алія... Ти пам'ятаєш нашу першу зустріч? - його посмішка мене бентежить. 

- Звісно, що ні. Ми бачились декілька разів у відділку, але... - я замовкаю, бо він цілує мене. Всього дві секунди, і я перериваю цей вибух почуттів. - Ти, що собі дозволяєш?! Зовсім вже подурів? 

- Вибач, просто... Ми переспали у клубі тиждень тому! Я не пам'ятав, як ти виглядаєш, але пам'ятав ім'я. В Одесі дівчат зі східними коренями мало, а з таким ім'ям ще менше! 

І тут мене прориває на сміх. Боже, який тісний світ! Він не розуміє, що відбувається, а я вже не можу зупинитись, в мене істерика. 

- Ти переспав з Кароліною, яка представилась моїм ім'ям!!! Це було завдання від мене, тому центр твоїх закоханих мрій вона! - розвертаюся та, не дивлячись на його реакцію направляюсь на вихід з порту. Дурдом.