Розділ 21

Кароліна 

Від Алії ніяких новин! Я написала їй, що хочу зустрітись, попити каву, але вона мовчить. Вчора був важкий день... Я дуже хочу, щоб ця Яніна просто щезла! Вона мене бісить, вона жахлива!  

Працювати сил зовсім немає. Я написала статтю про Андрія та відправила директору. Він задоволений та запитує, коли я повернусь на роботу. А я не знаю! Я не хочу... Нічого не хочу.  

"Зустрічаємось через годинку в кафе навпроти твоєї хатки" - нарешті відповідь від нової подруги.  

***  

Замовляю свій улюблений трояндовий лате та починаю свою історію.  

- Пам'ятаєш Андрія? - Алія киває на знак згоди і я продовжую. - Ми познайомились не вчора... Одного дня я гуляла по нічній Одесі, а він вирішив познайомитись та пристав з цитатами із Шекспіра.  

- Ооо, ніби знав, чим зачепити нашу милу Каролінку! - сміється Дильшат.  

- Потім ми зустрілись в моєму кабінеті та він врятував мене від панічної атаки... Тимур там теж, до речі, був.  

- Каро, так не можна. Тобі треба сходити до психолога. Я розумію, тобі боляче, те, що ти пережила ніколи не забудеш, але треба боротись! - Вона дійсно хвилюється.  

- Я пройшла купу спеціалістів і ніхто не допоміг. В цьому немає сенсу. Я зможу заспокоїтись, коли він нарешті зникне з мого життя. Але давай не про Микиту, гаразд? Андрій. Я пишу про нього статтю.  

- Хто він такий? Багатенький хлопчик? - Алія дивується.  

- Продюсер якоїсь групи. Ідеально підходить до моєї нової рубрики. А ще, він запросив мене на побачення.  

- Улюбленець Шекспіра, багатий хлопчик, так ще й гарний... Треба брати! - я сміюсь.  

Можливо, він не такий вже і поганий? Моя проблема в тому, що я занадто багато думаю... Треба брати приклад з Алії. Від одного побачення нічого ж не зміниться...  

- Пам'ятаєш свою ніч з одним хлопчиком?  

- Ну, це сильно сказано... Трошки пам'ятаю. - До чого це, цікаво?  

- Я знайшла його. Тимур. Тимур переспав з тобою у клубі. 

- Ти жартуєш? - Не може бути такого збігу.  

Алія заперечує та розповідає мені, як про це дізналась. Насправді це дійсно смішно. Тимур хлопець не поганий, в нього немає загадки, як в Андрії й це мені подобається. Спокій. Його не вистачає в моєму житті.  

- Слухай... - починає Алія. - Я б не хотіла чіпати твої рани, але... Чому Микита тоді зробив це? Я хочу дізнатись, яким монстром був мій хлопець, але, якщо тобі важко, я не буду... 

- Я розповім. 

Ми виходимо з кафе на прохолодну вулицю. Вирішуємо прогулятись парком. Я починаю свою історію.  

《 Це сталось в день смерті батьків. Я назавжди запам'ятаю цей день. День, коли все полетіло під три чорти. День, який я буду бачити під фотографією мами кожного разу, коли приходжу на кладовище. День, коли темнота назавжди заполонила моє світле серце...  

- Батьків більше немає Каро... Вони померли в лікарні. - Він сідає поряд і я його обіймаю.  

Мій всесвіт був вже довго зосереджений на ньому. Мама повністю займалась роботою, а Микита був поряд. Він кохав мене, як брат кохає сестру. В Мексиці я зрозуміла, що ми схожі. Навіть дуже. Я біла, а він чорна смерть. А біле завжди притягує чорне. Гаряче сонце завжди прагне бути поряд з холодним місяцем.  

Я обіймаю його, а він різко відштовхує мене в інший край ліжка. Боляче. Я не розумію...  

- Це ти винна... Ти все зруйнувала! - кричить він та кидає в мене подушку.  

- Микито, це наше з тобою горе, ми зможемо його пройти разом, ніхто не винен... 

- Ні. Ти винна. Якби ти не симулювала цю свою хворобу ми б поїхали теж! Я б був за кермом, цього б не сталось, це ти в усьому винна.  

Винна, винна, винна... Я почую це ще тисячу разів, але кожний, як вперше.  

- Ти отримаєш по заслугах, як колись отримала вона. Я ненавиджу вас, ви руйнуєте все!》


- Чому він звинувачує тебе?  

- Тому, що в той день мені було погано, -  я намагаюсь стримати сльози. - Я захворіла і він залишився зі мною вдома, поки вітчим та мама поїхали в гості. Розбились на машині...  

- Ти розумієш, що не винна? Головне, щоб це розуміла ти! - Алія вже не може просто йти. Вона готова бігти, аби просто вбити Микиту своїми ж руками, я бачу це в її погляді.  

- Я розумію... Але це не допомагає. Я втекла, а він і не тримав мене. Його назначили моїм опікуном до повноліття. На щастя, я заробляла на статтях у газеті, цього вистачало на життя. Головне, ми не перетинались. Я не казала нікому і нічого. Я не йшла в поліцію. Я просто хотіла відмитись від цього бруду. В таких справах важлива була підтримка, якої в мене не було... Все навалилось, і смерть, і це, що я не впоралась. Я зламалась. А він кожного разу ламав ще більше. Приходив, нагадував... А мене трясло від його присутності. Я ненавиджу його.  

Алія без слів обіймає мене. Так не вистачало такої людини поряд. Яка мовчки зрозуміє та підтримає.  

- Моя мама була чудовою людиною... Вийшла заміж, мій новий батько в усьому їй допомагав, а я була рада старшому братові. Мама працювала, багато працювала. Через це не помічала поведінки Микити. Та, що казати... Я теж не помічала. Він був чудовим, поки не ця подія... Мій братик показав своє обличчя. 

Алія 

Нова подруга поїхала на зустріч з Андрієм, а я ж поїхала додому. Треба переварити усе, що дізналась за цей день. 

Микита. За сьогодні я дізналась про нього купу нового. Якщо Яна та Яніна все ж таки одна людина, то... Він робив жахливі речі не тільки з Кароліною. Як я могла його покохати? Коли любов настільки заполонила моє серце, що я не побачила цю темряву в ньому? Я не маю відповіді. 

Але знаю одне. Яніна хоче помститись, Кароліна хоче забути, а я хочу подивитись в очі та зрозуміти, коли він перестав розділяти світ на погане та хороше? Такими народжуються чи такими стають? 

Перевдягаюсь та сідаю зі спробою почитати. Війна та мир у голову зовсім не йдуть, за те йде Яніна. 

Я згадую цей поцілунок кожну вільну хвилину, я живу ним... Хто б міг подумати, що поцілунок з дівчиною мені може сподобатись? А можливо я... Ні. Я нормальна. В мене був Микита і він мені подобався. Я любила його, а Яніна... Це просто емоції, видався складний день і... Я впораюсь, це не на довго. Скоро це мине. 

Єдина проблема в тому, що нам треба бачитись. Мені треба докопатись до правди, Тимур вже не відстане. А бачитись з нею неймовірнр важко. Бо я розумію, що не забуду її так швидко, як цього б хотілось. 

Мої думки перериває телефонний дзвінок. Мама. Мені, що, проблем мало?