Розділ 23

《Уйди, в моем сердце свечи гаснут, становлюсь холодным
Молчи, все не вечно, все не важно, я умру свободным
Я не вижу лиц, я вижу твое нутро
И среди него мне не нравится ничего
Просто прекрати пос-пос-посещать мои ебаные сны》 

Кароліна 

- Хто це був? - Запитує Андрій та паркується. Тут темно, відчуття, ніби це ліс. 

- Знайомий. Можна виходити? - переводжу я тему. 

- Так, звісно. 

На вулиці набагато прохолодніше, ніж в нашому районі. Ми, напевно, під Одесою. Це ліс, і тут дуже свіже повітря. 

- Пропонувати тобі зав'язати очі я не буду, тому і вау ефекту теж не буде. Не думаю, що ти погодишься. 

- Правильно думаєш, - виривається з мене. Куди поділась леді, Кароліно? 

Він бере мене за руку і ми виходимо на більш рівну дорогу. Через його широку спину я не бачила нічого, але коли ми зупинились і він відійшов, я побачила рай. 

Одеса, як на долоні. Все місто десь далеко, море далеко, а тут лише ліс, лише ми. Усі страхи, усе залишилось там, в цій клятій Одесі, а тут є тільки щастя, радість і все хороше, що буде в моєму житті. Відчуття, що тут закінчується темна ніч та починається світлий день. Відчуття, ніби все буде добре. 

- Перший раз за останні роки я відчуваю, що ще буду щасливою, - на очах сльози. Він не бачить їх, адже темно. Це і добре. - Дякую за цей вечір. 

- Ти... Чудова. Ми зможемо зустрітись завтра? 

- Я не впевнена. Подивимось, - завтра робота і зустріч з Тимуром. Я прямо-таки стаю моєю старою подругою Інною. Купа залицяльників, з якими з'являється купа проблем. До речі, як вона там? Треба буде зателефонувати... 

Алія 

Яніна заспокоїла мене швидко. Ця дівчина взагалі загадково на мене діє... 

- То, що, завтра зустріч з тими родичами? - Запитує вона та заводить автівку. Я навіть не запитую, куди ми їдемо та навіщо. Цієї темної ночі мене може захистити, лише так ж сама темна та загадкова людина. 

- Так, насправді, я не сильно хочу, але треба. Можливо, буде хоча б весело. 

- Якщо ти хочеш, я можу піти з тобою. 

Вона? Зі мною? Я не знаю, що відповідати. Мені дуже подобається її підтримка та увага, та, що вже вона сама мені подобається, але я сама собі не можу в цьому зізнатись. Це ж не правильне кохання. Про нього не пишуть у книгах, його не оспівують у піснях... Але чому ж я тоді відчуваю до неї щось більше, ніж до подруги? 

- Не потрібно... Я впораюсь. 

Ми зупиняємось біля кафе. Яніна мовчки виходить. Я залишаюсь всередині. Бачу, як дівчина купує чи то каву, чи то чай. В цей момент мною заволодіває теж почуття, що і тоді, у клубі... В одну секунду в мені щось перемикається і починає тягнути до неї, як магнітом. 

Виходжу їй на зустріч та обіймаю. Майже збиваю з ніг але вона стійко витримує на своїх величезних підборах. 

- Алю... - Шепче вона, а я ще сильніше забиваюсь їй під шубку. Запах ладану... Тепер це мій улюблений аромат. 

Яніна 

Я проводжу її додому, а сама намагаюсь заспокоїтись. Я хочу її. Сильніше за все в цьому житті, навіть сильніше за помсту. Вона заполонила усі думки після клубу і навіть Микита, який тепер знає правду, мене не хвилює. Вона ідеальна. 

Коли Алія підбігла до мене, я думала не витримаю і знову поцілую її, але ні. Вона ще занадто мала, вона тільки розбіглась з мої братиком-заразою. Її не треба лякати своїм напором, але не виходить... Я не можу одягати свою маску сарказму та байдужості біля неї. Вогонь всередині цієї божевільної дівчини спалює мою маску к чортам. Поряд з нею я починаю відчувати. Так не повинно бути. 

Микита. Він знає, хто я. Він зрозумів. Хлопчик думає, що повернулась Яна, яка трошки позлиться та пробачить. В мені його лякає лише Богиня смерті та мінімум страху перед ним, але ні. Яни немає. Яна закопана у морському дні цього жахливого міста. І вона не повернеться. 

Насправді, мені було страшно поряд з ним. Дитячі страхи... Вони ніколи не покинуть мене. Старі шрами поряд з Микитою починають боліти, ніби це свіжі рани. 

Я знала, що про те, хто я, він дізнається. Не зрозуміти, що поряд рідна сестра нереально. Навіть після купи операцій. Мої зелені очі залишаться такими ж зеленими, як і його, назавжди. Це єдиний спосіб роботи з Муерте. До речі, треба дістати карту. В голові все заплутано. 

Дістаю з сумочки колоду. Богиня не слухала мене сьогодні, вона не відгукується поряд з Алією. Дівчина занадто світла? Чи це особисте? 

Дістаю одну єдину карту. Вежа. І одразу нове видіння. Богиня повертається. 

Я не можу зібрати чіткий образ... Кладовище, будинок, темна осіння ніч та сльози... Багато сліз, я чую плач людей, цей звук заповнює все навколо. 

- Санта Муерте, що ти робиш... - я готова зійти з глузду через цей головний біль. 

А далі образ Алії. Це її біль. У майбутньому чи у минулому? 

Відчиняю двері автівки. Потрібне свіже повітря. 

- Чому ти постійно заплутуєш мене та робиш слабкіше? Я і так розумію, що ти в сто разів краще за мене! - Верещу я, а вітер піднімається ще сильніше. Через відкриті двері вилітає карта Вежі. - Через тебе доведеться купувати нові... Задоволена? 

Кароліна 

Дякую за вечір та виходжу на вулицю з автівки Андрія. Це побачення... Один з найкращих моментів за останній час. Я дуже дякую йому за це. Не думала, що від Андрія можна було щось таке очікувати. 

Вже хочу відчинити двері до під'їзду, але чую його. 

- Почекай, Каро, треба поговорити! - Микита. Що йому потрібно? 

Я повертаюсь до нього та автоматично оглядаю подвір'я. Вже досить пізно, людей немає. 

- Що ти хочеш? Тобі не вистачило розмов у клубі Яніни? - Стискаю у руках ключі. Розумію, що це не допоможе, але хоч якось заспокоює... 

- Ми стільки років ворогуємо... Давай нарешті спробуємо почати все спочатку? 

- Що? Це дійсно ти мені пропонуєш? - Я не знаю, що казати. - Ти купу років намагався довести мені, що ненавидиш, що я повинна мучатись через те, в чому не винна! - Я підходжу до нього. Гнів давно заполонив місце, в якому жив страх. - Я купу років молюсь на спокій, а тут ти, не зрозуміло з чого приходиш та пропонуєш дружбу? Та йди ти знаєш куди. 

- Кароліно... - Вау, нарешті я отримала честь бути не Карою. - Подивись на мене, я змінився. 

- Я не бачу твого обличчя, я бачу лише те, що всередині. І мені не подобається в тобі нічого! Я проклинаю твої зелені очі. Просто йди звідси, просто перестань приходити до мене, заважати мені жити та радіти життю. 

З цими словами я заходжу у будинок та намагаюсь заспокоїтись. Вперше я не боялась його та казала все в обличчя. Нові знайомства йдуть на користь, а образ Алії в моєму серці сьогодні взяв верх.