Розділ 6

Розділ 6

Алія

— Хто це була? Знайоме обличчя... — Мене хвилювала ця дівчина. Вона була дуже гарна і я вперше за довгий час згадала про ревнощі.

Так, ця жінка була гарна. Білі фарбовані коси, карі очі та рожевий спортивний костюм. Її собачка, білий шпиць, теж була вдягнена в рожевий костюмчик, на нігтях у його хазяйки красувався рожевий манікюр і вся вона була наче сахарна вата і я думала, що від цієї солодкості мене виверне. Яніна була різкою з нею, а та дивилась на неї без страху, тому мене вона і зацікавила. Не боїться Яни, а це рідкість.

— Так, дивно, що ти не впізнала. Роза Тірс, співачка.

— Та сама? — Я чула її пісні. Співала вона українською, а іноді були пісні іспанською. Важко було пропустити хіти, вони лунали з усіх клубів Одеси. — Ого... І хто ж вона тобі?

— Це довга історія, але знай, що вона стерва, а ще моя колишня. — Я зупинилась та запитально на неї поглянула. — Це голосно сказано. Пам'ятаєш мою першу продюсерку? Ту, що я побачила в кафе, в Мадриді. — Я кивнула. — Вона нас і познайомила. Виявилось, що я лесбіянка, а Роза просто легка на підйом. Ми підписали контракт та два роки робили вигляд, ніби пара. Я тоді тільки починала, тому це допомогло підняти хайп. Потім я почала працювати з Графницьким, але відносини з Розою закінчились лише на паперах. З нею було зручно. Вона на одному зі мною рівні, ми зустрічались іноді, знімали сторіс. Людям подобалась наша пара. Це були стосунки без обов'язків. І все. Зараз їх не буде, бо є ти.

— Точно? Мені здалось, що вона не в курсі про розірвані стосунки...

— Точно. Йди сюди.— Вона потягнула мене на себе та поцілувала. Останній раз ми робили це в літаку, а мені нестерпно хотілось відчути її губи на своїх. Я просто-таки залежу від неї, хіба можна проміняти її на когось?

Кароліна

— Ввечері привезу тобі усі речі, що тобі треба. Надішли мені список. І Алія ще дуже до тебе рветься, але треба дізнатись, як тут з графіком, і коли взагалі можна. Добре, що ти знаєш іспанську, буде набагато легше.

— Дякую тобі. Правда, ти дуже багато робиш для мене, я не знаю чому...

— Я сам не знаю. Коли я зрозумів, що можу тебе втратити, то з'явилось якесь нове почуття до тебе. І це не симпатія.

Я наважилась підійти до нього та першою зробити крок до чогось більшого, ніж просто дружба. Він допоміг мені підійти,

адже це викликало сильний біль, а потім... Я сама поцілувала його.

В цьому не було пристрасті, але було бажання. Бажання стати його. Так, я закохалась. Я не знаю, любов це, чи ні, але я знаю, що мені дуже легко поряд з ним. Мені не заважає його темінь, можливо, тому, що я сама пропитана нею з ніг до голови, не знаю, але я сумую, я думаю про нього, я постійно переглядаю фото, які ми робили в Одесі.

Одеса... Так, Іспанія це мій другий дім, але проміняти Одесу на Мадрид я ніколи не зможу. Сподіваюсь, що я покину це місце швидко. Я буду робити все, аби навчитись ходити знову.

Андрій їде, а я залишаюсь одна. Дивлюсь у дзеркало, все в цій палаті у світлих тонах, це місце стане моїм житлом на такий довгий час.

В мене гарне, довге, біле, як перший сніг, волосся. Сині очі та такий світлий погляд. Я просто сонечко, яке можна зламати дуже швидко, напевно, через це Микита подумав, що це зробити легко. Але ж моя зовнішність відгукується в серці, а я не хочу так. Я хочу стати сильною. Я встану на ноги, а потім... А потім я зроблю з себе когось нового. Когось зовсім іншого, хто більше не буде ламатись при першому ж натиску. Я змінюсь. Через два місяці я стану новою, я впевнена.

Мої думки перериває дзвінок Тимура. Цей хлопець тиждень намагався проникнути до мене в плату, але його так і не пустили. Мені казали, що це через мій стан, а я думаю, що цього не хотів Андрій. Напевно, він знає про пропозицію хлопця бути разом, яку я відхилила.

Як справи у подружки Алії? — Чую веселий голос.

Привіт, все добре. Тільки заїхала у клініку, а ти як? Чула, що Алія передала всі справи тобі, а тебе підняли до її посади.

Так, це правда. Важко, але реально. Правда, Аля досі не може відпустити цю роботу. Телефонує, запитує, радить. Я, звісно, завжди радий почути цю скажену, але не кожні дві години.

Я сміюсь та вже починаю сумувати за Україною. Ці два місяці будуть важче за все моє життя.

Алія

Я хаходжу в квартиру до Яніни, яка не викликає в мені якихось емоцій. Я звикла в Одесі до того, що в її житті є Санта Муерте, яка постійно поряд. Її портретів купа, вона всюди.

Панорамні вікна відкривають вигляд на сонячний Мадрид, поряд стоїть стіл з картами, рунами, чорними свічками та статуетками Богині. Місце роботи жінки. Яна живе своєю вірою та роботою.

Прямую по квартирі далі та потрапляю в кабінет. Там розташований великий стіл. Тут ідеально прибрано, а ще, він один більше за всю мою квартиру. Окрім столу, я бачу стійки з одягом. Її, дизайнерським.

Чую, як заходить дівчина і сідає за робоче місце. Дивиться своїми зеленими очима на мене, ніби прямо тут збирається роздягнути.

— Я сподіваюсь, ти не додумаєшся виділяти мені окрему кімнату?

— Не хвилюйся. Спати ти точно будеш зі мною.

***

Яніна поїхала в офіс, а я залишилась сама вдома. Нарешті є можливість почитати новини. Я ж сто відсотків там є.

Тільки заходжу в інстаграм, як бачу купу повідомлень про підписку. За декілька годин в мене з'явилось три тисячі нових людей, мої фотографії завалені коментарями і я відкриваю, щоб почитати.

"Проміняла Тірс на якусь ноунейм... Таке щось."

"Вона не пара Яніні, я за Янтірс!"