Мунні

Глава 1

ГЛАВА 1

Густі тіні мляво кралися стіною, намагаючись взяти в полон всю кімнату. Їм вистачить години, аби вкрасти апельсинове забарвлення від заходу сонця, що більше було схожим на затемнення в пустелі. Темрява стояла на порозі і готова була кобилицею заскочити, щоб обійняти єдиного мешканця однокімнатної квартири. Ніхто б і не сказав, що помешкання жиле, якби не квітучі строкаті фіалки на підвіконні, що пишалися своїм частим поливом, охайно складений випрасуваний одяг на стільці та свіже печиво з родзинками, нещодавно придбане у хлібному кіоску під будинком.

На сірому дивані біля стіни розвалилось тіло - на перший погляд, без будь-яких ознак життя. Очі щільно закриті (повіки навіть не смикались), голова була криво нахилена до ключиці, а права рука звисала до підлоги так низько, що срібний браслет на ній пручався зслизнути з тонкого зап’ястя. Невільний свідок злякався б і почав трясти людину, намагаючись виявити, чи вона жива. Та зважаючи, як з інтервалом в п’ять секунд загинались пальці на ногах, висновок один – в принципі все гаразд. Рух кінцівок був викликаний повторюваним скрипом музики, що самовіддано підбирала емоційні відтінки для сьогоднішнього вечора.

У вініловому програвачі крутилась стара платівка. Голка на катріджі обережно дряпотіла платівкою, майже не пошкоджуючи її. Самій вініловій платівці було років з п’ятдесят – справжнє раритетне надбання. Не дивлячись на вік, вона була в ідеальному стані через делікатне користування, хоч інколи проривалось ледь чутне порипування. Тріщання не псувало мелодію, що стікаючим кремом лоскотало вуха, а, навпаки, додавало музиці значимості, немов та пережила столітню війну.

- Я не хотіла спепелити світ, - лився з програвача тягучий американський ритм-енд-блюз.

Шипляча мелодія карамеллю тягнулась кімнатою, заворожуючи невибагливо розтягненими словами. Тембр виконавиці вселяв впевненість, що її покаяння правдиве, а одкровення - істинне. Під таку пісню вірним рішенням було б відкоркувати справжній французький коньяк, розлити дзеркальну бурштиново-золотисту рідину у бокал, де б вже поцокували кубики льоду. Ледь відчутний ванільний аромат, який може відрізнити достеменний цінитель, досяг би носа й викликав виділення в’язкої слини. Долонею зігріваючи стакан з алкоголем та прокручуючи три рази за годинниковою стрілкою й три рази проти, можна було б насолодитьсь маленькими частими ковтками й відчути всю гамму гармонійного смаку, поки він відкриватиметься на язиці, піднебінні, розцвітатиме з внутрішніх сторін щік, а потім слабенько опалить гортань. Затишна атмосфера, заколисуюча музика та панування темряви, що перебивалась аварійним ліхтарем з сусіднього будинку, спонукали тримати в руці могутній напій. Насправді ж в квартирі не знайшлось місця для будь-якої алкогольної пляшки. Головна кімната, що приходилась й гостьовою, й спальною, не вражала наповненістю. Довга шафа-купе, що повністю проходила коротшою стіною, низький комод з 38-дюймовою плазмою й тримісний розкладний диван напроти неї – ось і все багатство. Єдине, чим варто пишатися - вініловий програвач, якому, на жаль, знайшлося місце на підлозі біля дверей з темного дерева, що вели в кімнату. Програвач був обкладений стосом платівок, що були готові вражати своїм непідробним звучанням. Деякі були не розпаковані, щільно обклеєні поліетиленовою обгорткою, а деякі мали затерті кутки – явно улюбленці.   

- Мені б тільки розбурхати вогонь у твоєму серці, - продовжувала зізнаватись солістка.

Платівка крутилась доволі швидко, в той час як історія виконавиці розвивалась повільно. Єдиний жилець вхоплював кожну літеру, бодай насилу розумів її значення крізь димку виснаження, переживань і болю. На диво, сусіди не турбували, принаймні зараз. Бо в останні дні галасливі зібрання нетверезих студентів не дозволяли розслабитись після важкого робочого дня. Надворі й собаки не гавкотіли, а частіше скавучали так, що гучно долітало до п’ятого поверху. Тиша ковзала вулицею. Її перебивало лише противне дзижчання комах, що тулились до яскравого світла ліхтарів.  

Тіло поворухнулось. Від незмінюваної протягом двох годин пози затекли м’язи. У тісній темряві виднілись спроби розім’яти шию, але вони видались марними. Довге волосся з’їхало з дивану, коли положення кінцівок та тулуба змінилось. Лежати на правому боці було краще, хоча і досі відчувалась затерплість у ногах. Подушкою тепер служила не приємна тепла диванна тканина, а лікоть, який згодом, звісно, теж заніміє. Видно, турбуватись про себе – абсолютно неголовна риса мешканця. Худорлявий стан, впалі щоки вказували на те, що хтось явно припинив піклуватись про своє здоров’я. Дівчина, що вимушено змінила своє положення, спробувала вхопити сенс пісні, заглиблюючись в чіткі фрази співачки.       

- Бо в моєму - лише одне бажання… І жадаю я тебе, як нікого інш…

Слова приспіву різко обірвались. Дівчина відкрила очі. Різке холодне світло з вікна змусило замружитись, потім знову відкрити повіки та почати звикати до непроханої ілюмінації.

Босими ногами вона ступила на пухнастий килим. Спустилась на коліна та доповзла до програвача. Голка більше не шкрябала, платівка стояла рівно. В серці закололо. Дівчина не переживе, якщо програвач дійсно зламався. Витягнувши шнур з розетки, вона зачекала три хвилини, а потім вставила назад. Жодної реакції. Програвач завмер. І більше не збирався доносити останні слова виконавиці. Вона підняла й опустила картридж, покрутила туди-сюди диск, погралась з регулятором звуку, але результату це не дало. Дівчина стала обнюхувати прилад. Якщо перегорів - є шанс врятувати. Проте запах горілого був відсутній. Хмикнувши, вона підвелась й стала гадати, що ж робити. Роздуми перервав блискіт у вікні. Несвідомо вона поплелась до підвіконня і знайшла причину, через яку більше не могла звільняти голову від непроханих думок під безтурботний ритм вінілової мелодії. У будинку напроти зникло світло. А так як будівлі пов’язані, зрозуміло, що цілий район залишився без світла. Щоб переконатися, вона ввімкнула люстру, але та не відгукнулась. Тоді дівчина повернулась спостерігати за нічним пейзажем. Кімнати п’ятиповерхової будівлі яріли чорним, який погрожував затягти у свій страшний світ. Тільки аварійний ліхтар продовжував розсіювати шматочок барв. На даху дівчина розгледіла силует. Скоріш за все, майстер приїхав на виклик і саме там знайшов причину несправності. Але постать не рухалась. Вона закам’яніло стояла. В якийсь момент дівчина злякалась – фігура напроти дивилась у її вікно. Розуміння прийшло так різко, що вона невільно відскочила від скла. Листочки фіалок тільки невдоволено затріпотіли їй у слід. У скронях затіпало, руки похолоднішали. Страх скував мозок та тіло. Нічого не слухалось. Відганяючи мару, дівчина повернулась до вікна, щоб довести собі – все це хитра гра уяви, якій вона даремно піддається. Пробуючи знову відрізнити силует, дівчина натикнулась лише на телевізійні тарілки, антени та повторювані цегляні виступи. Одразу ж заспокоєння розлилось хребтом, неначе маленька хвилька накриває м’якою піною. Ніякої постаті там і близько не було. Тож всього-на-всього провокація підсвідомості.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше