Мунні

Глава 4

ГЛАВА 4

Міряючи кроками мавпятник - п'ятнадцять туди і десять в сторону, дівчина холоднокровно перераховувала можливі варіанти її звільнення. Але кімната з решіткою замість дверей та величезного скляного отвору, через який  черговий напроти слідкував за нею, не давала зосередитись, пригнічувала. Думки бовтались як мокра білизна після прання на лютому вітрі.

- Гей, дівчино, за що вас сюди? – посилив голос черговий, плямкаючи яблуком.

- Не знаю, - ділитися деталями Міра не збиралась. Вона спантеличено заламувала пальці на руках, уникаючи уважного погляду поліцейського.

- Олексій безпідставно людей не заганяє до мавпятника, - чоловік активно жував, аж слина котилась підборіддям. - Ви перша за сім місяців.

«Хоч десь я перша», - саркастично подумала дівчина.

В нозі запекло. Міра смикнулась від несподіванки. Проводжаючи Поліну, дівчина закинула загадкові символи назад до кишені й вже встигла про них забути, але ось вони нагадують про себе, вірніше, сигналять про щось важливе.

- Комусь потрібна допомога! – розуміння заскочило неначе кроленя у клітку зі свіжоскошеною травою.

Вона стиснула товсті прути до побілених кісточок на руках, в очах – щирий переляк. Характер болю від прямокутників відрізнявся. Якщо минулого разу обпекло, то зараз ще й пульсувало, немов відраховувало час. Нога онімівала, як безмовний заклик скоріше прийти на поміч. Тепер вона це чітко усвідомлювала. Проте Міра не мала уявлення, кого варто рятувати, і як їй вдасться допомогти в ув’язненні.

- Що з вами? – у чергового закрадатись сумніви щодо нормальності дівчини. 

Чоловік, шкандибаючи, підійшов до неї ближче, щоб перевірити ступінь звуженості зіниць. Вперше побачивши Мирославу, поліцейський не сприйняв її за підозрювану, тому прийняте Олексієм рішення здалось геть здурілим. Втім сцена, свідком якої він став, підхльоснула переглянути висновки. Дівчина маніакально терла прути, ніби намагалась викрутити, обличчя завмерло в проханні випустити. Слідів наркотичного впливу він не помітив, і не зволікаючи, зайняв свій пост.

- Трапиться біда! – мотала головою Міра, пробуючи достукатись до чоловіка.

- Пані, ми у головному відділку поліції міста, запевняю, бідам тут не місце, - черговий догриз яблуко й викинув огризок до сміття. Мало не плескаючи в долоні, прийнявся за нове, з тугою рум’яною шкіркою.

Тремтячими кінцівками Міра дістала все ще розпалені прямокутники й нашіптувала:

- Що я маю робити?

Символи на долоні хитнулись у бік, мов збирались застрибати.

- Хочете мені відповісти? – символи затряслись і, випавши з рівної долоні, покотились підлогою.

Дівчині стало моторошно. Через нервове виснаження вона вмовила себе обміркувати магічну дію символів пізніше, коли добереться додому. Однак життя не можна було поставити на паузу. Події воно сипле одну за однією, без шансу ретельно добирати влучні вчинки. Опорою слугувала неземна інтуїція, яка підказувала, що перевернуті догори золотистими вирізьбленими знаками символи дали позитивну відповідь.

- Мур м’яв, - врівноважено пронеслось з виходу. Покусаний бджолою сніжний пухнастий кіт по-царськи ступав коридором.

Міра підібрала прямокутники й кинулась до решітки.

- Айщ, - вскочив черговий й заходився проганяти тварину. - Брись звідси. Наробиш тут, і мені непереливки. Копито застрелить, й доводити нічого не треба буде. Брись, кажу.

Чоловік затуляв прохід далі. Кіт обтер стіни по колу й зупинивсь біля чергового.

- І не дивись отими очками своїми. Я не куплюсь, - обвиваючи хвостом легку тканину синьої форми, кіт жалісно пронявкав, і поліцейський здався. - Ох, дам ще молока, дам, от вже причепився.

- Ходімо надвір, - в невеликому блюдці чоловік підніс молока, розмістивши на ґанку. - Пий, пий.

- От, пані, які можуть бути біди, коли годуєш бідних тваринок і куштуєш яблучка мелба?

Черговий відкусив дебелий шматок соковитої хрусткої м’якоті й відсалютував Мірі, займаючи місце за скляною стіною. Вона нахнюпилась, але промовчала. Раптово лице чоловіка перейняло відтінок переспілого граната. Він не то кашлянув, не то чмихнув. Дівчина ойкнула – поліцейський похлинувся.

- Випустіть мене! Випустіть!

Адреналін керував тілом Міри, підштовхуючи її розламати решітку, та все, що вона могла – кричати на весь поверх, щоб хтось почув.

- Рятуйте! Сюди! Хто-небудь!

У спробі відкашлятись чергового носило кабінетом, він хватався за стіл, підвіконня, завалюючи горщики з квітами та стоси паперів. Чоловік оперся на стіл, хапаючи чорну рацію і ледве вимовив:

- До-пппо-мооо-жжжіть… 

- Та випустіть же мене!

Міра розхитувала прути, але ті не піддавались. Вона панікувала. За стіною задихалась людина, а вона безнадійно колихала непереборний метал. Враз решітка застукотіла та почала повільно від’їжджати. Дівчина кинулась пролазити навіть крізь невеликий отвір, лише б встигнути до чергового.

Чоловік корчився на підлозі біля пульту управління. Падаючи, він встиг натиснути кнопку отвору мавпятника. Неефективний кашель, що слабо виривався з грудей, означав лише одне – черговий за крок від повної непрохідності повітря.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше