Глава 9

ГЛАВА 9

- Ти мені що обіцяла?

Обличчя Поліни набувало все яскравішого пурпурового відтінку, в силу її прагнень докричатись до Мирослави. Звісно, повноцінного репету жінка собі дозволити не могла, адже в сусідній кімнаті мирно сопів ледве заколиханий Дмитрик. Цілу ніч він вертівся й хникав, і Поліна носила його дитячою, наспівуючи тихеньких пісень.

Невістка повернулась до міста тільки-но новина про ще одну трагедію долетіла до Вишневенок. Тепер жінка мала серйозні переконання, аби вмовити Міру залишити роботу. Збіги – рідка штуковина, а це вже друге нещастя поряд з кандидатом в мери. 

- Поліно… - занила Мирослава, яка заздалегідь готувалась до промивання мозку невісткою.

- Що. Ти. Обіцяла? – процідила жінка, калатаючи в руці трикутне брязкальце заради заспокоєння.

- Обходити небезпеку та не відвідувати масові заходи, - пригадала обітницю дівчина, яку давала місяць тому.

- То-то й воно! Обходити скупчення! – наголосила жінка, що тупцяла вітальнею, сердито розмахуючи іграшкою, що видавала клацаючі звуки. – Я попереджала, Міро, що не ховатиму ще одного члена сім’ї! Ти чуєш мене чи ні?

- Чую, - Міра розглядала нові шкарпетки з детективом Пікачу, на які вчора в магазині укнув Дмитрик.

Дівчина була рада, що її близькі повернулись, тому не спускала з рук племінника, в якого щічки зробились ще пухкішими, а очі – яскравішими. Ураган внутрішніх переживань Міра втамувала лише одними обіймами з невісткою, за якою безмежно сумувала. Вона визнавала, що останній місяць на самоті жила в страху та постійній напрузі, але з приїздом родичів все відійшло на задній план, і Міра відчула, як відкрило свої наглухо зачинені панорамні вікна друге дихання.

- Ти зробила якийсь висновок? – грізно дивилась Поліна, немов дівчина її розчарувала, а зараз видався останній шанс повернути довіру та прихильність.

Мирослава промовчала. Яка відповідь задовольнила б Поліну? Дівчина не могла покинути все. Життя Міри перетворилось на залізничний вокзал. Вона стоїть на пероні в очікуванні, коли ось-ось оголосять потяг. Руни дають сигнал – дівчина займає місце у вагоні, доїжджає до необхідної станції, допомагає нужденним і повертається на той самий перон, а потім знову і знову. Але інколи потяг уповільнюється, й дівчина не встигає на поміч. Але курс від точки А до точки Б постійно зберігається. Немає іншого напряму. Мирослава його не бачить, або просто не хоче бачити.

- Він тобі подобається? Твій мер? – буденно, наче за келихом розслаблюючого міцного червоного вина, запитала жінка, а у Міри серце йойкнуло.

Карколомну самовідданість Поліна здатна пояснити виключно закоханістю. Проте Міра вбачала в кандидатові політика, в якому зібрані ідеальні цінності, непоборна мораль, бажання служити на благо населення, але ніяк не потенційного нареченого.

- Він не мій мер, - виправила дівчина, надувши вуста. - І ні. Це просто робота. Так склалось, що я можу вдіяти?

- Звільнитись, - Поліна кинула іграшку до гумового кошику та присіла опліч з дівчиною.

- З якої причини? – стала нервувати Мирослава. - Через те, що у Петра Василевича запаморочилось в голові, він невдало впав і помер?

- По телевізору інше говорять.

- В новинах розказують те, що змусить тебе повторно дивитись передачу та підвищить їхній рейтинг. До того ж у медіа якісь сварки з начальником поліцейського відділку, ось вони і закидають нісенітницями Копитовського. Вір мені, я тобі ніколи не збрешу. Віталій Володимирович неодноразово підіймав питання фіктивності ЗМІ, тож ми працюємо над цим завданням. Я вже почала вести офіційну сторінку Шеремета на Фейсбуці, де розкриваю правдиві факти, сама ж знаєш. А він сам постійно скликає конференції, на яких нічого не приховує, Полю. Політика Шеремета відкрита й доступна кожному. Як його помічниця, я не можу покинути штаб за крок до перемоги. А Віталій Володимирович її обов’язково здобуде, і ситуація в місті вирівняється, - заприсяглась дівчина, керуючись статистикою й аналізом Степана.

- Ти говориш, ніби дванадцятилітня фанатка, - з досади плеснула по колінах Поліна. - Навколо твого мера цілковиті біди та драма. А ти все одно біжиш за ним, як вірне цуценя!

- Нічого особливого не трапилось, - погідно розвела руками Міра. - Більшість схиляється до думки, що підрив – справа рук посіпак міського голови, а смерть заступника начальника комбінату – гірка випадковість. Абсолютно не пов’язані події.

- Один знаменник у них все ж є – твій мер Шеремет.

Жінка намагалась ткнути носом Мирославу в те, що від кандидата за кілометр тхне неприємностями. Вона не хотіла, аби дівчина мала стосунок до нього. Якщо попервах чоловік здавався їй дійсно хорошим та привабливим політиком з незаплямованою репутацією, то після мітингу зародились сумніви. А загибель заступника під час вистави лише підкріпила їх. 

- Полю… - дівчина поклала голову на плече невістки, обіймаючи її за талію.

- Нехай, - здалась Поліна, погладжуючи вирівняне ясно-каштанове волосся Міри. – Йди на роботу, а то запізнишся.

Годинник тьохкав двадцять на восьму, а Мирослава завжди виходила саме в такий час. 

- Не хвилюйся за мене, добре? – попрохала дівчина, натягуючи чорні снікерси на лимонного покемона-детектива та шкіряну куртку.