Мунні

Глава 15

ГЛАВА 15

З тиждень Міра не з’являлась у поліцейському відділку, істотно відрізавши себе від слідчого. Їй було незручно подзвонити або написати чоловікові та запитати про його самопочуття та загалом психічний стан. Олексій також не проявляв зацікавленості, тому дівчина просто облишила це. Зменшити кількість зустрічей з Поліною було вимушеним кроком, через що Мирослава безмежно страждала, але не могла собі дозволити наражати на небезпеку близьких, особливо, якщо головною загрозою виступав рідний брат. Дівчина молила невістку не виходити з Дмитриком на прогулянку в безлюдних місцях та понад вечір, наголошуючи на серії наркоманських смертей, та пропонувала пожити у Вишвенках, доки в місті все не устаткується. Поліна фиркала, проте також застерігала названу сестру, вимагаючи бути обачливішою. Вона стояла на тому, аби Міра оселилась у їхній квартирі, але дівчина була налаштована різко проти, побоюючись непередбачених наслідків. Мирослава завалила себе мерівською роботою, вилізаючи з офісу тільки супроводжувати Шеремета на ділових зустрічах та конференціях. Віталій Володимирович виглядав погано – блідо та затуркано. На його плечі впала надскладна справа – привести місто до порядку, але якби він не пручався, скільки зусиль не докладав, але в різних сферах соціального життя громадян то там, то тут вигулькували економічні дірки, що не піддавались контролю. Бюджетних коштів не вистачало перешкодити поширенню проблем, бо вони, наче ракові клітини, поглинали все більші ділянки. Міський голова день та ніч шукав варіанти виходу з ситуації, від чого втома залягла глибокими лініями на лобі. Низка мертвих тіл на вулицях міста не піднімала громадські настрої, і як Мирослава не старалась якнайкраще висвітлити смертельні випадки та розслідування поліцейських – все одно це не допомагало вгамувати кровожерливих городян, які прагли випатрати постачальників наркотичної гидоти прямо у центрі, відроджуючи середньовічні тортури. Віталій Володимирович збирав декілька прес-конференцій підряд, на яких закликав бути на сторожі, по максимум не виходити після заходу сонця, не контактувати з підозрілими, вести себе вкрай обережно та ні в якому разі не приймати заборонені препарати. Він пообіцяв, що до кінця місяця поліція та спеціальний патруль очистять вулиці від «язичка». Язичок – таку назву поширюваного наркотику між собою використовували криміналісти, бо отрута потрапляла до організму через ін’єкції в язик. Скоро слово «язичок» стало загальновживаним. Експерти визначили, що передозування речовиною мало декілька рівнів. На першому - відмовляло серце без додаткових ефектів, на другому рівні - надлишок отруйних речовини в органах та безпосередньо в роті, на третьому – отруєння плюс гострий крововилив з подальшою гіпоксією. Наступна жертва передозування, знайдена мисливцями в лісі за містом, купалась в кров’яному озері, немов їй розпороли грудину. Тому Мирослава раділа, що була зайнята справами в приймальні мера, а не вмовляла слідчих взяти її з собою.

Заступниця відразливо дивилась з вікна свого кабінету, сподіваючись, що рано чи пізно безпритульний знову з’явиться біля мерії. Вона не припиняла обдумувати містичних створінь та стосунок до них рун, походження яких досі зоставалось таємницею.

- Міро, відміни всі плани на сьогодні, - важкі кроки, що могли належати лише Шеремету, притихли позаду заступниці. - Поїду до Копитовського й не повернусь.    

- Гаразд, - дівчина сіла за комп’ютер виправляти дні в екселівському файлі, щоб потім розіслати оновлений графік.

- А ти хіба не збираєшся до відділку? – чоловік звисав над підлеглою, докірливо натякаючи, що вона давно не навідувалась до поліцейських. - Я читав твій допис про ще одне передозування два дні тому. Але треба тримати руку на пульсі – частіше писати про хід слідства та нагадувати про небезпеку. Інтерв’ю з головним слідчим не завадить.

- Хочете, аби я зараз поїхала до відділку? – наперед знаючи розпорядження боса, вона закривала програми та вимикала принтер.

- Чому б ні? Відвезу, - він почекав, поки помічниця поскладає речі та замкне приймальню, аби разом спуститись до машини.

Шеремет провів дівчину до кабінету Пилипчука, а сам звернув далі по коридору, щоб дістатись до начальника відділку. Міра постукала та несміливо ступила на молочні кахлі, одразу натикаючись на допитливо втішний з кривою посмішкою прищур Олексія.

- Мирославо! Нарешті ви до нас добрались! – Антон міцно стис дівчину в ведмежих обіймах. - Ми встигли засумувати.

Дівчині було цікаво, чи «ми» включало Олексія, чи Федишин з люб’язності так сказав. Слідчий натягав в’язану товстим плетінням шапку та затягував шарф поверх куртки, щоб закрити голі ділянки шиї.

- Ви вже йдете? – Міра звірилась з годинником – до кінця робочого дня ще дві години.

- Поспішаю до стоматолога, - під гучне черкання на паперах Пилипчука, слідчий тицьнув у свою напухлу щоку, сіпаючись від щему. - Декілька днів не сплю – зуб ниє. А от Олексій залишається до ваших послуг.

- Хай щастить, - побажала вона, пропускаючи слідчого.

- Дякую, - Антон хотів було вийти, та на півдорозі розвернувся, пригрозивши пальцем:

- Не сваріться мені тут, - і щез, наостанок хряпнувши дверима.

Мирослава дивилась собі під ноги, обмірковуючи, що сказати слідчому. Олексій знаходивсь в подібному замисленому стані, того пауза затягувалась, доки вони водночас не промовили те, що вже довгий час воліли дізнатись:

- Як ти?

- Поїдеш зі мною на нічне спостереження?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше