Глава 17

ГЛАВА 17

Слідчий закинув вказівку своєму інформаторові, й той розпочав пошуки описаного безхатька. Міра не знала, скільки часу знадобиться, аби знайти чоловіка, тому вирішила прискорити зустріч, тиняючись вечірнім містом, за що отримала наганяй від Олексія. Дівчина стала більше спілкуватись та переписуватись зі слідчим. В нього була сила-силенна запитань, і на деякі з них Мирослава відповідей не мала, але розраховувала на безпритульного, інакше не очистити вулиці від жахливих істот.

Пилипчук вийшов на роботу, вибачившись за різке зникнення перед Антоном, який дуже дувся, але після подарунку у вигляді пари пачок пряників з абрикосовою начинкою розтанув, випитуючи, чи друга все гаразд. Олексій безбожно брехав про безхмарне життя - не посмів лякати Федишина.

Новий рік підібрався непомітно. Свято без снігової ковдри зовсім не радувало, тому Міра вирішила набризкати на скло штучного снігу. Замість ялинки вона поставила у вазу соснову гілочку, на яку повісила три білих кульки, як символ наступаючого року металевого Бика. Мунні штурхав лапою іграшки, милуючись, як ті хитались. Цілий день Мирослава метушилась на кухні: запікала скумбрію з картоплею, жарила котлети, нарізала салати та овочево-сирний мікс. Коли приготування було завершено, вона зателефонувала на 102 і повідомила про пограбування квартири. За якихось десять хвилин, її двері винесли з ноги.

- Що трапилось? – захеканий Олексій затуркано дивився на веселу Міру та накритий у вітальні святковий стіл. – Що відбувається? За твоєю адресою - пограбування!

- Дзвонив Антон, - завела повільну розповідь дівчина, стягуючи куртку зі слідчого, - сказав, що ти у зміну навіть кави з собою не взяв, про судок з їжею я вже мовчу.

- Звичайне патрулювання, навіщо банка борщу?

Витівка Олексія з відпусткою збентежила Копитовського. Начальник виявився цілком розлюченим, тому в покарання навісив на Пилипчука додаткових патрульних змін, одна з яких випала на Новий рік.

- Я не дозволю, аби ти зголоднів на завданні. Тому я ризикнула набрехати про крадіжку майна. На випадок, якщо приїдеш не ти, я справді зламала один із замків, так що…

Чоловік вдарив себе по обличчю і завив:

- Ти розумієш, що це фальшивий виклик? Штраф і все таке...

- Ти ж щось вигадаєш, адже так? – надійливо закліпала Мирослава.

- Наприклад, фантазерко?

- Ну, не могла я залишити тебе без олів’є у новорічну ніч! – тупнула ногою дівчина. - Не могла, і все тут!

- Боже, чому ти така? – чоловік не злився, він геть забув, що то за відчуття таке, коли про тебе піклуються.

- Яка? – Міра намагалась вгледіти відповідь в його обсидіанових очах, але він не дозволив.

- Продовжуєш гасати містом? – вимогливо перевів тему Олексій, щільно притуляючи вхідні зламані двері.

- Дивлячись, що ти хочеш почути, - склала руки на грудях Міра, в душі тріумфуючи цуценячим верещанням, що витівка вдалась, і слідчий знімав взуття в передпокої, а отже, зостанеться перекусити.

- Правду, і нічого крім правди.

- Хтось же має вберігати пустоголових п’яниць від ненаситних монстрів!

- За допомогою шокера? Я б не хотів, аби ти… - слідчий недоговорив, дівчина прекрасно пам’ятала його різкі підстави «проти».

- Знаю, але я вже в цьому по самісіньке горло. Назад дороги немає. Отож, може, поїмо?

Чоловік злісно стис губи й хотів нагрубіянити, але їжа виглядала дуже апетитно, і соковитий запах закликав заткнутись та присісти повечеряти, тож Олексій радо повівся. Дівчина принесла виноградного соку, поки слідчий куштував рибу.  

- Смачно, - мугикнув він, - ти сама готувала?

- Ні, руни начаклували, - хоркнула дівчина, наколюючи на виделку свинячу котлету.  

- Так тут магічна отрута? – Олексій зробив великі очі, прикладаючи закриваючи пальцями вуста.

- Не хочеш, то не їж! – на зло чоловікові вона забрала його тарілку й не віддавала.

- Е, но, віддай сюди! Міро… - пробував дотягтись до посудини слідчий, як його спроби перервав сигнал повідомлення, яке він негайно прочитав. - Інформатор. Знайшовся твій безпритульний.

Від нервувань вся їжа підлізла до горла, тому Мирославі було важко перевести подих. Олексій наполіг, що в їхньому випадку не варто гаяти час, й краще поспілкуватись з бродяжкою прямо зараз.

Скинута смс-кою адреса привела слідчого до лінії старих хатинок біля виїзду з міста. По шосе мчали маршрутки та вантажівки, поки Олексій з Мірою стукали в крайній будинок від дороги. Крізь зашторені вікна пробивалось кімнатне світло – єдиний показник, що тут хтось проживає. Дерев’яні двері відчинились, з них висунулась голова бродяги-віщуна з совиними очима. Він прискіпливо обвів гостей й промовив до дівчини:   

- Дід хоче тебе бачити. Одну. Ти, - кивнув на Олексія, – ні.

- Чекай на мене в машині, - наказала Міра, не збираючись впускати зачіпку.

- Нізащо в світі, - на відріз відмовився чоловік.

- Олексію! – розлютилась дівчина.

- Як часто ти мене слухала, коли я тебе просив не йти зі мною? – розіграв джокер Олексій.