Вони

Гудки в слухавці дратували Кувалдіна, але в той же час яскраві емоції від очікування переповнювали чоловіка, спонукаючи переживати, як закоханий підліток та одночасно хмуритися, як злобний стариган. Те, що Аріна покинула його зранку та накивала п’ятами, зачепило його чоловіче его, але сам факт того, що вона була тією, з ким він відмовився зустрічатися по роботі, забавляли його. Ніби сама доля шепотіла до нього та спонукала подивитися на дівчину з іншого ракурсу, оцінивши її гідно, а як виявилося гідних сторін у Зарудньої було достатньо. Чого тільки її пружна дупка вартувала.

- Алло, - почулося по той бік слухавки і все на що себе настроював Антон – пішло прахом.

- Не думав, що ти відмовишся від такої гарної пропозиції… - вирвалося у нього до дівчини і за мить у слухавці почулися короткі та часті гудки.

Не треба було бути занадто розумним, аби зрозуміти, що Аріна на емоціях кинула слухавку, з переляку зрозумівши хто телефонує. Саме така її реакція підстьобнула його діяти далі і чоловік цілеспрямовано зробив спробу номер два та дочекався свого.

- Так, - знову в слухавку та тільки тепер більш холодне та відсторонене.

- Втекла, навіть не попрощавшись… - тільки того й встиг сказати перед тим, як зв’язок знову обірвався. – Паразитка, - процідив Антон крізь зуби, але вальяжно відкинувшись на кріслі, все ж таки, знову набрав потрібного абонента, аби добитися свого.

Впертості йому не треба було позичати. Кувалдін не був би Кувалдіним, аби повсякчас не йшов впевнено до своєї мети. І зараз не стало винятком. Він хотів Аріну і тут не треба було навіть дурити себе. Як не крути, а дівчина дуже швидко запала в душу, що було дивно, але не настільки, щоб відмовлятися від тих емоцій, які заполоняли його з середини з моменту їхньої нестандартної зустрічі. Тож, закинувши ноги на пуфик, що стояв поруч, Антон Вікторович з впевненістю важкоатлета дочекався допоки Аріна знову не підняла слухавку.

- Слухаю, - знову почувся дівочий голос, - говоріть голосніше, зв’язок поганий, - тут же прокоментувала красуня та цим способом анонсувала, що розмови не вийде.

- Не треба вішати локшину на вуха, я знаю, що це ти відключаєшся, - не став цього разу тягнути кота за причинне місце, а відразу перейшов у наступ, так, як добре вмів, почувши за декілька секунд важкий дівочий видих та зрозумів, що цей спосіб спрацював на відмінно.

Крихітка поступилася, а значить зовсім скоро здасться з усіма потрохами.

- Що ти хочеш? – відсторонено та холодно перепитала дівчина по той бік.

- Зустрітися, - спокійно відповів Кувалдін, спустивши ноги додолу, при цьому грайливо покрутившись на своєму кріслі, зробивши одне коло.

- Не буде цього, - відповідь прийшла моментально і зовсім не зачепила чоловіка, бо, як не крути, та все ж він трохи вивчив її характер, тому й очікував на подібне.

- Не розумію твою жіночу логіку, - видихнув Антон, продовжуючи на його думку цікавий діалог, який, як ніщо інше, веселив його та наповнював давно забутими почуттями: такими тремтливим, справжніми. - Ще вчора вночі нам було добре разом, - згадав та посміхнувся облизуючись, і навіть на іншому боці Аріна добре уявила цей вираз його обличчя, знітившись. - Я б сказав: дуже добре.

- Що було – то все минуло, - промовила Зарудня, стараючись відповідати беземоційно, хоча сама в цей момент демонстративно закотила очі, про себе запитавши, за що їй таке покарання?

- Швидко ж, - іронія в чоловічому голосі не забарилася. - Скористалася мною, як хотіла, отримала задоволення і злиняла поспішно, залишивши мене одного. Я думав, що так чинять тільки кляті чоловіки, які не мають нічого святого.

- Давай на чисту, - видихнула Аріна, вислухавши Кувалдіна, який був налаштований вичавити з неї усі соки. - День у мене вчора був паршивий, вечір з пригодами, а ніч взагалі…

- Вітаю тебе, - не дав договорити Антон, перебивши дівчину, добре розуміючи, що та зараз його майстерно та професійно відшиває. Сам такий. Проходив вже. - А мені – вразливій душі, що робити? Я так не можу, - згадав дівочі прийоми, які колись були направлені на нього самого та повинні були надавити на жалість.

- Як, так?

- А як же ми? – ще один планшет, який він часто чув від жіночої статі, після того, як дорослі люди добре провели час разом в ліжку, а на ранок виявлялося, що то було лише на один вечір.

- Жартуєш? – почулося по той бік, з флюїдами недовіри. - Немає ніяких “ми”, - впевнено додала довговолоса далі, сприймаючи його слова, як сарказм чистої води.

- Як знаєш, - змінив Кувалдін емоційні відтінки на більш холодні та відсторонені. Якраз під стать красуні, з якою вів діалог. - Тоді забери свого кота, - гаркнув сильніше та на цей раз знову змінив тактику від жалісливої на відверто холодну, навіть більш агресивну.

- Він не мій.

- А мені яка різниця, - проговорив так, ніби це його ніяким чином не повинно хвилювати. - Якщо сьогодні ввечері не забереш, я сам його на вулицю викину.

- Шкуродер, - протягла Аріна крізь зуби, подумки посилаючи своєму нічному коханцю прокльони, адже, як виявилося, Кувалдін теж мав супер силу заговорити і мертвого та натиснути на слабкі місця.

- От і перевіримо, - задоволено проговорив впевнений в собі чоловік, насолоджуючись першими результатами своєї перемоги. - Маю надію адресу ти не так швидко з голови викинула, як наші з тобою стосунки.

- У нас немає стосунків, - не проговорила, а таке відчуття, що проскреготіла зубами Аріна, а Антон почувши подібний тон, повеселів ще більше, радіючи від того, що зачепив паразитку, яка втекла не попрощавшись.  

- Продовжуй себе в цьому переконувати. Я чекаю, - відповів діловито, так, наче б звертався до своєї помічниці, яка не в праві була говорити щось на перекір. - Працюю сьогодні до п’ятої, - ніби між іншим проговорив Кувалдін далі та поклав слухавку, відкинувши телефон на стіл, а сам піднявши руки на потилицю, відкинувся на кріслі та задоволений, як слон, зробив декілька обертів на своєму кріслі навколо своєї осі.