Розділ 2

2 Розділ

Інна сиділа на пасажирському сидінні нової яскраво-червоної мазераті і дивилася, як по лобовому склі стікають одна за одною великі прозорі краплі. Артем вийшов всього на декілька хвилин, щось його затримувало, та її це не бентежило. Вона поглянула в маленьке дзеркало: попри те, що потрапила під дощ, чорні акуратно намальовані стрілки зовсім не попливли, і тепер радували її гострими чіткими краями. Нещодавно придбаний чорний олівець справді виявився водостійким. Зухвало усміхнувшись сама собі, вона грайливо підморгнула пухнастими нарощеними віями.

Акуратно притримуючи паперовий стаканчик з чорним експресо, Інна, трохи опустивши вікно, витягнула з чорного шкіряного портсигара сигарету і закурила. Салон машини повільно наповнювався сизим димом. Вона звільнила ноги від взуття на височенних підборах і полегшено видихнула. «Якщо щастя і є, – подумала вона, – то воно справжнє саме в таких моментах».

На кінчику сигарети яскраво тлів червоний вогник. Сьогодні їй запропонували знятися для магазинного каталогу дизайнерських весільних суконь. Фотосесії вона любила, для неї це було набагато простішим, ніж крокувати довгим язиком подіуму з удаваними подругами.

Справжня дружба для моделей була такою ж рідкістю, як жовті діаманти в ювелірних магазинах провінції. Інна повільно затягувалася димом. Була б вона моделлю в 90-х чи 2000-х, уже давно стала б відомою, тоді це було в рази легше. А тепер, коли мало не кожна буває в косметолога частіше, ніж у рідної бабусі, про філери і гіалуаронку не знає хіба дитина.

Дівчині пощастило. Вона неначе народилися для модельного світу: ідеальний подіумний зріст, досконалі параметри, сірі з голубими цяточками очі, які, залежно від макіяжу й освітлення, набували голубого або графітового кольору, довге світло-русяве волосся… Інна була красивою, однак для світу, в якому вона жила, цього було замало.

Постійна конкуренція стала невід’ємною складовою її життя – це виснажувало, не давало розслабитися. Їй це видавалося нечесним, а сама боротьба нерівною. Знала, що нині світом керує не справжня краса, створена природою, а ілюзія фільтрів і штат косметологів.

Вона намагалася не реагувати на тренди, та ситуація була двоякою. Усі кричать, в моді натуральна індивідуальність. Та що довше вона працювала в модельному бізнесі, то більше розуміла, що це обман. На хороші контракти агенти відбирали дівчат, які відрізнялися одна від одної хіба що відбитками пальців та кольором волосся.

Після таких кастингів Інна з цікавістю переглядала їхні фото в інстаграмі. І складалося враження, наче всі вони в якійсь окремій субкультурі, про яку Інна не знає. Однаково вигідні ракурси, які приховують недоліки, схожі фільтри, модний татуаж брів, акуратно «підрізаний» маленький носик, високі від філерів вилиці… Їхні пости відрізнялися хіба що тільки різними украденими цитатами із філософських пабліків, під ретушованими фото.

Інна роздивлялася своє відображення в ледь підсвіченому вогнями нічного міста тонованому вікні машини. Заробляла непогано, проте навіть її природна краса, як би це банально не звучало, коштувала грошей. Ну, не підеш ти в компанію дівчат, де в кожної або багатий батько, або такого ж віку коханець, з дешевою сумочкою і в одязі зі звичайного ринку. Та й агенти все бачать і платять рівно скільки, на скільки ти виглядаєш. Замкнене коло. Перманентно витрачаєш, щоб більше заробити.

Докуривши сигарету, Інна витягнула ще одну. Тільки так вона заспокоювалася і відволікалася від думок про майбутнє, а воно тепер було неначе в тумані. Ще чотири місяці тому вона була впевнена, що вийде заміж за того, в кого будуть гроші і від кого не нудитиме. Відбір кандидата був саме в розпалі. Проте трапилося найстрашніше. Те, що могло згубити її життя на самому початку дороги до омріяної вершини. Вона, цинічна і прагматична, яку завжди дратували ванільні цитати, закохалася. Дівчина ще раз повторила це не звичне для неї слово. Тепер воно звучало якось по-новому. Це ж потрібно було втрапити в таку халепу, навіть аварія тепер завдала б їй менше шкоди.

Інна ще раз затягнулася, їдкий дим заповнив легені. Стало значно спокійніше. Її Артем, вона заплющила очі, вдихаючи ледь уловимий запах його парфумів, який, змішавшись із димом, став ледь уловимим. Його не було всього декілька хвилин, а для неї начебто минула вічність.

Вони познайомилися на виставці його картин. Він і справді був талановитим, от тільки бідним, так само, як і вона. Артемову виставку спонсорувала одна багата пані, якій він доволі швидко через складність свого характеру набрид.

На виставку Інна пішла за компанію з подругою. Її не так тягнуло до мистецтва, як просто хотілося розвіятися. Його картини були досить незвичними як на Київ, та їй більше сподобалося те, як він про них розповідав на презентації. Було помітно, що у свої роботи художник уклав частинку власної душі.

Через декілька днів після виставки вони зовсім випадково зустрілися на вулиці. Їх звів дощ і звичайнісінька чорна чоловіча парасоля. Потім – духмяний трав’яний чай у великих чашках, якими вони зігрівали холодні руки в затишному кафе. Вони сиділи розмовляючи майже до ранку, а потім, коли надворі вже майже світало, він провів її до будинку. Повітря пахло мокрим асфальтом і весною.

Прийшовши тоді додому, Інна тихенько зачинила двері. Подруга, з якою вона жила, уже спала. Дівчина зняла взуття. Як не прикро, але чорні щасливі атласні туфлі були  безповоротно зіпсовані. Інна прихилилася до холодної стіни. Це була одна з таких ночей, яка цілком виправдала хаос важкого дня, що минув. Інна ще раз поглянула на взуття і усміхнулася: свою місію вони виконали.