Сон

Годинник на стіні давно пробив північ, десь на вулиці засигналило авто. Чай давно охолов і тихо стояв на кухонному столі, поруч з купою розкиданих паперів. Ернест брав почерзі листки перечитуючи дані, він виписував у своїй уяві,я к це все сталося, як убили жінку, де пропав містер Бін і хто випустив відьму, але відповідей  не було, одні лиш питання. Питання на які він не мав відповіді. В нього боліла голова, він потер почервонівші очі, зібрав до купи всі папери розкидані по столі, сьогодні йому не хотілося думати зовсім. Він хотів спати, він хотів додому, але не було ніякого дому, не було, як і не було сну. Побрів до спальні, але не до ліжка, а до компютерного столу, який був теж завалений паперами з під яких майже не видно компютера. Чоловік втомлено сів на стільчик, в кімнаті було темно і тихо. Він закрив на якусь мить очі.

- Любий, зрозумій, ти не підеш в школу, не тому що ми тобі забороняємо.- Ельма погладила хлопчика поголові.- Це тільки тому, що школу закрили. 

- Її закрили на  один день для того аби перевірити безпеку, а я в школі не був уже три дні.

- Не сперечайся зі мною. Пий молоко, їж печиво і займися чимось, прочитай книгу наприклад, головне не спускайся в низ і не зли тітку.

Ельма поставила піднос з їжею на стіл, сумно глянула на сина і пішла геть, почувши десь з далеку голос сестри. Вона закрила двері, клацнув замок. Ернест сумно оглянув свою кімнату: сірий килим під ногами, білі шпалери, старий письмовий стіл, один деревяний стільчик, комод, ліжко з синьою ковдрою, люстра в формі тюльпана, вікно наглухо закрите ставнями і завішене білою шторою, а ще двері до ванної кімнати. Хлопчик направився туди. Маленька ванна в якій ледь вмістили все потрібне, мала ще одні двері, які вели до бібліотеки. Ернестові пощастило тим, що на другому поверсі мешкав він сам, тут ще була розміщена бібліотека, гостьова кімната ( якою давно ніхто не користувався) і кабінет містера Парка. Спальні інших були на третьому поверсі. Дехто з однокласників навіть тихо заздрили йому, що він так чудово живе. Хоча чому заздрити, в цілому світі напевно не було людей, які б боялися так сильно, як його родичі, в інших вікна в день відкриті.

Коли кроки за дверима стихли хлопчик тихо прошмигнув до ванної кімнаті. Його очі не зразу звикли до темноти, але він вирішив, що не буде тут вмикати світло, він знав, що йому потрібно. В нього були таємниці від його сімї, так як і у них від нього, йому хотілося свободи. Руки швидко відзнайли ту плитку, яка ховала за собою його таємницю, Ернест прошепотів заповітний пароль, проводячи пальцями по її рельєфам, вона тихо відїхала вперед і в сторону.

В дверях клацнув замок, його серце опустилося на підлогу, він почув той звук, а чи встигне він закрити свою схованку, як він пояснить свою поведімку.

Патриція провернула ключ в дверях, їй хотілося побачити, що робить племінник, сестра в низу розмовляла з замовниками, вона не встигла приодкрити двері, як почула голос містера Парка.

- Люба, як ти гадаєш де я міг забути свої окуляри цього разу?

- Навіть не знаю, в нашій  кімнаті подивися.

- Та ні там їх точно не має.

- Ну то почекай я подивлюся, як там Ернест і допоможу тобі шукати.

- Добре я гляну в бібліотекі.

Ернест нашвидкоруч закрив свій сховок і прожогом кинувся до своєї кімнати, він не знав, як йому бути і не розумів чому злякався, єдине що він вигадав це заскочити на своє ліжко і зробити вигляд , що він заснув. Патриція спочатку хотіла його розбудити, але її увагу привернули не повністю закриті двері до ванної кімнати, вона швидко підійшла до дверей, почула якийсь шурхіт, якщо ця жінка чогось боялася то свій дім захистити могла. Жінка різко розпахнула двері навстіж і різко увімкнула світло. Ернест зжав кінчик ковдри, він не закрив до кінця сховок, серце шалено заколотилося бо ніхто не мав знайти те, що він там ховає, йому цього не простять, але на його щастя він почув голос містера Парка.

- Люба, ти мене злякала.- Містер Парк стояв біля стіни спершись рукою об одну з плиток.- Ти не повіриш вмикач з бібліотеки поламався я не зміг ввімкнути світло, добре що ти прийшла, а то я хотів вже позвати Ернеста, бо в темряві не міг нащупати де інший вмикач, а тепер якщо ти не проти я зроблю те за чим сюди прийшов. 

Патриція була здивована і спантеличена, вона закрила двері, поглянула на хлопчика і вийшла з кімнати машинально замкнувши двері. Містер Парк зайшов до кімнати ,Ернест і справді заснув, тому чоловік з радісним виглядом узяв з тарілки одне печево і пішов назад до бібліотеки.  

Холодне, порожнє ніщо оточувало  його з усіх сторін, оповивало його тугою пеленою, затягувало  в безодню, з останіх сил він пручався. Хто знає скільки пройшло часу, Ернест здався чорні щупальці  окутали його, вони відчули владу. Ернест злився з темнотою, він став частиною її, розчинився в ній.