Міріан

Щось холодне лоскотало його обличчя, його це дуже злило, хвилину назад він був частиною чогось великого і безтурботного, а тепер це.  Чось легенько скочило на нього. Ернест вирішив ігнорувати це, але в нього не вийшло, він відчував що на нього дивляться. Хтось сверлив його своїм поглядом. Відкривши очі він побачив зелену траву, покриту густою росою, йому здалося, що вона  не реальна, він ще ніколи не бачив таких травинок, таких ідеальних краплин роси. Маленька чорна ворона зістрибнула з його плеча, пристально подивилася в його здивовані очі і зпурхнула в небо залишивши його. Ледве піднявшися на тримтячих ногах, озирнувся. Його переповнила дивна радість і краплина занепокоєння, він зрадів тому що опинився в новому місці, не закритому, без правил і обмежень. Відчуття свободи витіснило з його свідомості страх. Так йому було трохи цікаво, як він тут опинився, але цікавість перемогла. Навіть туман, що поволі підкрадався не лякав, хлопчик просто озирнувся і пішов у перед, до чогось нового і яскравого. Він зайшов у ліс. Ідеально рівні стовбури дерев тянулися в гору туди де мало бути сонце, туман плавно плив, оточував його, залишаючи лиш маленьку стежину. Хлопчик голосно вдихнув і видихнув повітря.

- Треба іти в перед, явно там на мене чекають.

Він ішов вперед, над його головою пролетіла вже знайома ворона, вона залетіла в туман, чим трохи спантеличила.

- Ти куди полетіла?- Запитав здивований Ернест, чим ще дужче здивував себе.

Він зупинився чогось чекаючи, йому хотілося аби птах вернувся. І ворана повернулася, вона пролетіла над його головою декілька раз, так щоб він помітив червону стрічку на одній з її лапок.  Хлопчик взяв стрічку в руку він відчув її гладеньку поверхню. Ворона полетіла в туман і він послідував за нею. Його не лякала невідомість, він впевнено ішов у перед, хоч зовсім нічого не бачив перед собою, перед цим коли він ішов стежкою йому було страшніше. Через деякий час вони  вийшли на поляну, яка  була схожа на попередню, тільки на цій серед зелених трав розцвітали прямо на очах чудові, барвисті квіти. Стрічка вискочила з рук і птах швидко перелетіл через поляну і сів на пличе високого чоловіка. Той здивовано оглянув хлопчика, хоч і не показав цього. Ернест стояв на місті він уважно роздивлявся незнайомця. Той промовив голосно і чітко.

- Привіт, ти також прийшов за квітами?

- Ні я ...- Ернест задумався чи не просвучить його фраза дивно, але таки промовив.- Мене через туман провела ворона, вона полетіла до вас.

Чоловік озирнувся.

-Дивно, я не бачив  ніякого птаха тут.  Доречі мене звати Міріан.

- Я Ернест.

- Ернесте, якщо ти не проти  і в тебе є час, я тут трохи нарву квітів і трав, тоді можу пригостити тебе чаєм. Ми зателефонуємо твоїм рідним, або я відведу тебе додому. Просто в цих містях дітям краще не гуляти, навіть якщо вони такіж дорослі, як ти.

- Добре, але я знаю що ще не достатньо дорослий, мені це часто говорять, дома і в школі.- Ернест зробив декілька кроків до незнайомця, йому здалося , що той чоловік йому знайомий.- А можна вас попросити аби ви розповіли мені про трави, які будете збирати? Ви знаєте в школі, вмоїй школі заборонили вивчення травництва, вони вважають, що цим займаються відьми, а ми можемо замовити все , що потрібно в провірених державних установах і нам не потрібно в цьому розбиратися.

- О звісно, я тобі розповім, тільки я знаю не так уже й багато, я збираю трави на чай. Хоча про них я можу тобі розповісти хоч щось.- Чоловік нагнувся і зірвав стебло рослини.- Ось ця рослина мята. Тобі вже цікаво?

- Так звісно, я бачив мяту в тітки на кухні, мені навіть робили один раз з неї чай.

- Тобі він збодобався?

- Так, але малиновий був смачнішим.

На кухні тихо цокав годинник, в каміні горів вогонь і пахло травами, невеличке вікно було завішане білими кружевними шторками, за якими не було закритих ставень. Під стіною стояв сервант з посудом і фігурками тварин, поряд з ним столик застелений красивою серветкою, на якій стояв старий телефон. Ернест сидів на старенькому, але мякому диванчику поруч з великим деревяним столом, на якому стояла ваза з свіжо зірваними квітами.

- Не дивуйся, ций будиночок дістався мені в спадок.- Міріан поставив перед Ернестом чашку запашного чаю.- Я не давно сюда переїхав, тай якщо чесно не хочеться міняти це місце, тут своє атмосфера і чудові сусіди. В мене є своя невелика теплиця. Якщо хочеш я проведу тобі екскурсію.Ти доречі телефонував додому вже?

- Так але ніхто не відповів...

- Можливо вони не в дома?

- Та ні вони завжди були дома. Я не памятаю коли остальній раз тітка виходила на двір, дядько то хоч в двір виходить.

- Хочеш пізніше ще зателефонуєш, а поки пий чай, він не малиновий, але теж нівроку це особливий збір трав, він зігріває, дарує спокій і на смак не поганий.

-Дякую. 

Ернест взяв у руки чашку з чаєм і вдихнув чудовий аромат.